Переді мною – вишиванка. Її зробила моя бабуся своїми руками. На білому, як сніг полотні, розкинулися чарівні квіти та листя, чудернацькі та загадкові візерунки. «Це на удачу, ця квітка - щоб добробут був у сім’ї» - розповідала мені бабця, обережно та лагідно проводячи пальцем по вишиванці. «Мене навчила моя мати, яка у свій час теж опановувала це мистецтво під наглядом своєї матері, твоєї прапрабабці», - продовжує вона: «Тут вся наша історія, все життя українців, всі надії і сподівання. Можливо і ти колись захочеш дізнатись про це більше». З тих пір для мене вишиванка є не просто шматком тканини з візерунками. Вона для мене є священним скарбом моїх пращурів.
- Онучек, давай навколо нашого дома посадимо сад? - спитала бабуся - Гаразд. Можно посадити яблуні, груші, абрикоси, вишні. - порадив онук бабусі - Що скажешь за малину та клубнику? - Згоден. Можно, буде осіню робити варення - Звичайно! - підтримала бабуся свого онука - Я ще думаю, що можемо посадити кавуни. Щоб в літку було чим посмакувати - Ти ж не забувай про овочі - нагадала бабуся онукові - Помідори, морква, картопля. І багато всього. - І в зимку буде, що нам всім - Пішли, бабуся! - гукнув онук бабусю - Ідем, дитино, ідем!
