Побудувати схему до складнопідрядного речення Пізньої осені, коли вже добре вдарили приморозки, удвох із мамою пішли ми на Забудівське урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів.

Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.

З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.

Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан...

У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський.

Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.

У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно.

Тарас Шевченко пророчо сказав про це так:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,

Слава України.

Зараз існує такий сценарій навчання людини у пострадянському світі: дитсадок, школа(відповідно середня освіта), коледж або університет і по-бажанню магістратура. Що ми маємо в результаті? – Колосальну кількість втрачених років і витрачений на навчання величезний відрізок життя. Тут головним чином стоїть  питання чи не дарма були змарновані ці роки. І тут вже відповідь сугубо індивідуальна, бо кожний витрачає час навчання по-різному. Хтось по-призначенню, а хтось впусту. Тут вже все залежить не від системи освіти, а виключно від людини.