Побудуйте схему.
Синіє небо, пливуть і пливуть по ньому хмарини, зеленіють на землі гаї та діброви, мріють у тремтячому мареві далекі села, пахне дозрілими хлібами, і тихо-тихо всюди, і тільки пісня тужить та скаржиться. ​

На мою думку, гармонія в людському житті можлива. Щастя – річ не дуже зрозуміла, принаймні не дуже тривка. А ось душевна гармонія є більш зрозумілою: це стан, коли людину ніщо занадто не тривожить і вона спроможна спокійно робити власну справу. Проте, звичайно, щастя й душевну гармонію можна поставити поруч: у них є чимало спільного.

Як отримати щастя? До якого божества звернутися, аби у твій внутрішній світ увійшла жадана гармонія буття? Нарешті, що робити, щоб щастя не просочилося крізь пальці, не перетворилося на сум та душевний щем?

Людина, яка кожної миті свого життя виконує свої природні людські обов'язки, має більше шансів бути щасливою, ніж та, у якої немає ані обов'язків, ані бажання їх мати. Звідси й треба, на мій погляд, починати роздуми про щастя. Жити у світі дорослих непросто, але той, хто є поміркованим і витриманим, завжди заслуговує поваги.

У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…