Перед мною картина монастирського "запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина а. монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас сво\ життя, щоб ми жили вільно.
1. І мовлять учні, що землю милу навік любить не перестануть.
2. У мудреця спитали якось люди, чи є що золота дорожче на землі.
3. Рося спитала в свою чергу, як я розумію щастя.
4. Подумав трохи й відповів мудрець, що дорожча дружба є, була і буде.
1. И говорят ученики, что землю милую навек любить не перестанут.
2. У мудреца спросили как-то люди, есть ли что золота дороже на земле.
3. Рося спросила свою очередь, как я понимаю счастье.
4. Подумал немного и ответил мудрец, что дорогая дружба есть, была и будет.