Будь ласка перевірте текст перед тим як переписувати в зошит.
Дуже давно,далеко-далеко,жила в одному царстві сім'я. Батько,мати і сестри близнюки Оленка та Алла.Всі любили їх,небуло нікого комуб не подобалась ця четвірка. Сестрички- слухняні,гарні,веселі,кмітливі,просто янголятка . Мати-душа,віддасть останню крихтинку хлібу бідному. А батько сильний,сміливий,спрайжній богатирищее.
Та прийшла біда в королівство. За горами що були не по далеку від замку короля була споруда в якій були ув'язнені наймогутніші, найсильнішіі,вогняні,та льодяні дракони всесвіту. Як відомо один із наймогутніших чаклунів зміг визволити одного, та заволодіти його розумом. Також відомо, що він раніше був придворним магом, але він став ним не для того, щоб служити королю, а щоб заволодіти його короною. Через це його хотіли стратити, але він встиг втекти. І на цьому він не зупинився.
Всі в паніці,ніхто не знае що робити,король склика всі війска й готуе їх добою.
-Невже це наш кінець?-Тремтячим голосом сказала мати.
А чаклун на своему драконі був все ближче і ближче.
-Тату ми знаємо як перемогти дракона!-одночасно сказали сестри.
Розказавши батькам свій план вони пішли до палацу,взявши з собою по зеркальцю. Коли вони прийшли до короля чаклун був уже зовсім поруч. Вони розуміли що чаклуну треба був саме король,якщо ж він сам хотів ним стати. І як тільки чаклун випустив перший свій удар, вони підставили під нього свої дзеркальця,фіолетове полум'я від них відбилось і полетіло прямісінько в чаклуна,збивши його з дракона. Отямившись від чар нерозуміючи що сталось дракон полетів геть, а чаклуна було ув'язнено у в'язниці.А на честь сестричок і перемоги над драконом був парад.
Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок,
тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом
століть наш народ виробив і опрактикував мудрі
моральні критерії цієї неперервності. Вони
передавалися з покоління в покоління, залишаючи по
собі добру чи оганьблену славу.
Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів
або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків.
Саме це змушувало більшість людей увічнитися в
родоводі. Але траплялися й протилежні випадки —
людський осуд одного з пращурів міг також
причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були
винні, іменне тавро переходило з покоління в
покоління, особливо на тих, хто успадкував риси
такого характеру.
Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на
жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати
поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була
природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії й
традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував
історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».
Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в
спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять
про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї.
Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з
форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія
залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й
зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На
сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви
шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого
самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між
поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин!
Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну
пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти?
СМОТРЕТЬ ОТВЕТ
ответ
4,0/5
30
yumiyumark
новичок
3 ответов
214 пользователей, получивших
Будь ласка перевірте текст перед тим як переписувати в зошит.
Дуже давно,далеко-далеко,жила в одному царстві сім'я. Батько,мати і сестри близнюки Оленка та Алла.Всі любили їх,небуло нікого комуб не подобалась ця четвірка. Сестрички- слухняні,гарні,веселі,кмітливі,просто янголятка . Мати-душа,віддасть останню крихтинку хлібу бідному. А батько сильний,сміливий,спрайжній богатирищее.
Та прийшла біда в королівство. За горами що були не по далеку від замку короля була споруда в якій були ув'язнені наймогутніші, найсильнішіі,вогняні,та льодяні дракони всесвіту. Як відомо один із наймогутніших чаклунів зміг визволити одного, та заволодіти його розумом. Також відомо, що він раніше був придворним магом, але він став ним не для того, щоб служити королю, а щоб заволодіти його короною. Через це його хотіли стратити, але він встиг втекти. І на цьому він не зупинився.
Всі в паніці,ніхто не знае що робити,король склика всі війска й готуе їх добою.
-Невже це наш кінець?-Тремтячим голосом сказала мати.
А чаклун на своему драконі був все ближче і ближче.
-Тату ми знаємо як перемогти дракона!-одночасно сказали сестри.
Розказавши батькам свій план вони пішли до палацу,взявши з собою по зеркальцю. Коли вони прийшли до короля чаклун був уже зовсім поруч. Вони розуміли що чаклуну треба був саме король,якщо ж він сам хотів ним стати. І як тільки чаклун випустив перший свій удар, вони підставили під нього свої дзеркальця,фіолетове полум'я від них відбилось і полетіло прямісінько в чаклуна,збивши його з дракона. Отямившись від чар нерозуміючи що сталось дракон полетів геть, а чаклуна було ув'язнено у в'язниці.А на честь сестричок і перемоги над драконом був парад.
Ось і сказочці кінець, а хто слухав молодець.