Поширте подані речення узгодженими означеннями, вираженими
дієприкметниками.
Безмежні степи запорізькі. І невимовно чарівні вони про-
зорого ранку і в пору зачину жнив, коли море колосся дорід-
ного і дозрілого, стрічаючи сонце, туманиться червоним золо-
том, переливається барвами райдуги й набирає такої врочистої
тиші, немов само собою замилувалося.
Родючі поля запорізькі. Та цього літа напрочуд заколоси-
лись вони ще буйним врожаєм. Аж стебло погнулося, понату-
жилось під вагою зернистого колосу
У мене є друг. З ним я познайомився ще у першому класі. Він теж навчається у моїй школі, але в паралельному класі.
Мого друга звати Остап. Він невисокого зросту. Лице у нього кругле. Волосся русяве. Очі блакитні, мов небо. Він багато знає. Мені з ним цікаво і весело. Вчиться він теж добре. Він сміливий і сильний. Остап відвідує спортивну секцію. Може захистити слабшого. Він щирий і справедливий.
У нього є хобі. Він гарно малює. Про Остапа можна ще багато сказати. Головне, що він є хорошим другом.
Мого друга звати Андрій.
Йому зараз 14 років. Це друг мого брата теж. Ми разом гуляємо, граємо футбол. Моя улюблена футбольна команда називається „Манчестер Юнайтед", а його - „Барселона". Андрій добрий, чесний, уважний.
Мені з ним дуже цікаво.
Кілька років тому у нас з'явився в класі новенький, виявилося, що його батьки переїхали жити в Україну з Грузії. І так сталося, що ми відразу подружилися, можливо", тому, що обидва стали відвідувати спортивну секцію з футболу, яка є в нашій школі.
Я вже на порозі дорослого життя, але та розмова з мамою запала мені в душу, і подумки я часто повертався до неї, коли у мене траплялися труднощі у стосунках з другом. Так, я вважаю, що мені пощастило, у мене є справжній друг, а не просто приятель чи однокласник. І знаєте, що нас найбільше зближує? Не спільні інтереси, захоплення певним видом спорту чи прихильність до творчості якогось актора. Наша дружба тримається на трьох китах: довіра, повага, прощення. Перш ніж я усвідомив це, довелося багато пережити й передумати. І мені здається, що саме книжки, які я прочитав ще в дитинстві, стали мені певною мірою добрими порадниками.
Я довіряю своєму другові настільки, що ніколи ніяких сумнівів його вчинки у мене не викликають. Якось він мені розповів про те, що означають грузинські народні танці, які виконують чоловіки. У рухах є така деталь: чоловіки притискають руки до грудей, потім розводять їх, ніби розкривають груди і простягають нам свої серця. Змінюється ритм — згинаються руки: серце закрите, а вам запропоновано братерство, вірність. Після цієї розмови я теж став придивлятися до наших українських народних танців і, дякуючи другові, помітив дуже багато спільного з грузинськими народними танцями.
Я поважаю думку свого друга, навіть якщо вона мені не подобається або я маю свою, відмінну від його, завжди готовий вибачити свого друга за необдуманий вчинок і сам готовий просити в нього прощення, якщо вчинив негідно. Бо впевнений, що мій друг міркує так само, як і я. Ми різні, але поріднені дружбою. Прекрасні слова Григорія Сковороди підтверджують мою думку: «Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів... найліпшою прикрасою життя».