При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці, але: землянка — землянці, маска — масці.Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:
Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного]] (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.
Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.
Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський.
Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.
Апостроф не ставиться:
Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).
Після літери р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.
У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.
Апостроф у словах іншомовного походження
Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:
а) Після приголосних б, п, в, н, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б'єф, комп'ютер, п'єдестал, інтерв'ю, прем'єр, торф'яний, к'янті, миш'як, кар'єра; П'ємонт, П'яченца, Рив'єра, Ак'яб, Іх'ямас; Барб'є, Б'єрнсон, Б'юкенен, Женев'єва, Ф'єзоле, Монтеск'є, Руж'є, Фур'є.
б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад'юнкт, ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура.
Апостроф не пишеться:
Коли я, ю позначають пом'якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Рюдберг.
Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб'єв, Ареф'єв, Водоп'янов, В'яльцева, Григор'єв, Захар'їн, Луб'янцев, Лук'янов, Пом'яловський, Прокоф'єв, Юр'єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.
Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обіньє; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль.
Апостроф у географічних назвах
Апостроф пишеться в географічних назвах після губних (м, п, б, ф, в), задньоязикових (ґ, к, х) і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В'язники, Дем'янськ, Прокоп'євськ, П'ятигорськ, Ак'яр, Амудар'я, Гур'єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.
Відповідь:Твір на тему: “Добро повертається добром”
Насправді, що таке доброта? І як вона проявляється? Якщо це поняття віднести до природи, то в сонячному промені напевно є доброта, тому що він дарує нам тепло сонця. Добро – це і криниця, яка дає нам змогу вгамувати спрагу в спекотний сонячний день.
А якщо міркувати з точки зору людей, доброта – це відкрите серце людини, яке випромінює любов, інакше ми не могли б творити добро. І якщо буде більше відкритих сердець – буде більше доброти на Землі.
Чомусь у наш час доброта не надто цінується, люди соромляться бути добрими. Невже сучасній
людині не потрібні співчуття, співпереживання, увага, доброзичливість? Великий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері сказав: “Посмішка об’єднує”.
Тому давайте подивимося один на одного і посміхнемось.
Доброта… Ласкавість… Що ж це таке? Доброта – чуйність, співчуття, дружня прихильність до людей, все позитивне, добре, корисне.
Ця людська якість високо цінувалася в усі часи, без неї людина не може називатися людиною. Доброта, милосердя, радість і переживання за інших створюють основу людського щастя. Іноді ми приймаємо доброту за щедрість, за слабкість безвідмовної людини. Доброта
– це не слабкість. Доброта – це певний тип сили. Ми повинні бути добрими, щоб сказати правду.
Ми повинні бути добрими, щоб до кінця розставити всі крапки над “і”. Ми повинні бути добрими, щоб сказати все як є і не вводити в оману. Добра людина – це людина, яка робить людям приємно, допомагає в будь-яких питаннях, надає іншим до не чекає взамін нагороди.
Чи можу я бути доброю людиною? Думаю, що скоріше всього “так”. Допомагати людям без вигоди собі – це складне питання.
Доброта – це не тільки до комусь. Доброта – це хорошу поведінку на уроці, готовність до уроку, своєчасний прихід на урок. Я тільки зараз задумався, що значить для вчителя хороша поведінку учня на уроці.
Добро і добрі вчинки – це не подвиг, а звичайна поведінку для кожної людини. Не дарма є прислів’я: “Зроби добро і воно обов’язково до тебе повернеться”. Здійснив я щось гарне добровільно, без чиєїсь підказки, і воно повертається, ця людина обов’язково до тобі.
Доброта – це внутрішнє відчуття людини, яке можна висловити і словами, і вчинками. Погодувати птахів взимку, зібрати іграшки та книги для дітей у дитячий будинок, посміхнутися перехожому – це теж доброта. Якщо тебе оточують добрі люди, ти сам стаєш добрішим. Мені пощастило.
У моєму оточенні багато людей, для яких нести добро природно і навіть необхідно. Вони ніколи не випинають того, що вони добрі, вони просто несуть добро з любов’ю. Коли людина щаслива, їй хочеться робити добро, щоб таким чином поділитися своїм щастям. Але в той же час, можна навести безліч прикладів з власного досвіду, що і доброта робить людей щасливими. Саме доброта робить людей щасливими.
Доброта і щастя – це дві сторони однієї медалі. Чим більше ми віддаємо, тим більше отримуємо. Чим більше ми робимо добра, тим щасливіше ми стаємо.
Таким чином, щастя повертається до нас бумерангом. “Будьте щасливі” – бажають нам на Новий рік, на день народження. Може бути, якби люди частіше замислювалися про природу щастя і доброти, щасливих людей було б набагато більше. Будьте добрі і тоді ви будете щасливі!
В українських словах м'який знак вживається:
Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні:
в кінці слів: нехіть, мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець, обмаль, сутінь тощо;
в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати, Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;
у дієсловах наказового та на -ться: стань, сядь, робиться, коситься тощо.
В дієсловах перед суфіксом -ся (-сь): стань — станься, сядь — всядься.
На позначення м'яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник, утрьох тощо.
У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький, київський, близькість, людськість, вузько, хвацько, військо, хлопчисько, пасовисько тощо.
У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: батенько, рибонька, старесенький, білісінький, малюсінький тощо.
М'який знак зберігається:
В утворених присвійних прикметниках: Танька — Таньчин, Зінька — Зіньчин, ненька — неньчин;
При відмінюванні: призьба — на призьбі, ненька — неньці, вишенька — вишеньці, але: землянка — землянці, маска — масці.Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:
Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного]] (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.
Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.
Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський.
Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.
Апостроф не ставиться:
Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).
Після літери р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.
У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.
Апостроф у словах іншомовного походження
Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:
а) Після приголосних б, п, в, н, м, ф, г, ґ, к, х, ж, ч, ш, р: б'єф, комп'ютер, п'єдестал, інтерв'ю, прем'єр, торф'яний, к'янті, миш'як, кар'єра; П'ємонт, П'яченца, Рив'єра, Ак'яб, Іх'ямас; Барб'є, Б'єрнсон, Б'юкенен, Женев'єва, Ф'єзоле, Монтеск'є, Руж'є, Фур'є.
б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад'юнкт, ад'ютант, ін'єкція, кон'юнктура.
Апостроф не пишеться:
Коли я, ю позначають пом'якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро, пюпітр, мюрид, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго, Рюдберг.
винятки: ад'ютант, кон'юнктивіт, кон'юнктура, ін'єкція.
Апостроф у прізвищах
Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб'єв, Ареф'єв, Водоп'янов, В'яльцева, Григор'єв, Захар'їн, Луб'янцев, Лук'янов, Пом'яловський, Прокоф'єв, Юр'єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Бядуля, Пясецький, Рюмін.
Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обіньє; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль.
Апостроф у географічних назвах
Апостроф пишеться в географічних назвах після губних (м, п, б, ф, в), задньоязикових (ґ, к, х) і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В'язники, Дем'янськ, Прокоп'євськ, П'ятигорськ, Ак'яр, Амудар'я, Гур'єв; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово. Примітка. Коли я, ю означають сполучення пом'якшеного приголосного з а, у, то апостроф перед ними не пишеться: Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.
Объяснение:
Відповідь:Твір на тему: “Добро повертається добром”
Насправді, що таке доброта? І як вона проявляється? Якщо це поняття віднести до природи, то в сонячному промені напевно є доброта, тому що він дарує нам тепло сонця. Добро – це і криниця, яка дає нам змогу вгамувати спрагу в спекотний сонячний день.
А якщо міркувати з точки зору людей, доброта – це відкрите серце людини, яке випромінює любов, інакше ми не могли б творити добро. І якщо буде більше відкритих сердець – буде більше доброти на Землі.
Чомусь у наш час доброта не надто цінується, люди соромляться бути добрими. Невже сучасній
людині не потрібні співчуття, співпереживання, увага, доброзичливість? Великий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері сказав: “Посмішка об’єднує”.
Тому давайте подивимося один на одного і посміхнемось.
Доброта… Ласкавість… Що ж це таке? Доброта – чуйність, співчуття, дружня прихильність до людей, все позитивне, добре, корисне.
Ця людська якість високо цінувалася в усі часи, без неї людина не може називатися людиною. Доброта, милосердя, радість і переживання за інших створюють основу людського щастя. Іноді ми приймаємо доброту за щедрість, за слабкість безвідмовної людини. Доброта
– це не слабкість. Доброта – це певний тип сили. Ми повинні бути добрими, щоб сказати правду.
Ми повинні бути добрими, щоб до кінця розставити всі крапки над “і”. Ми повинні бути добрими, щоб сказати все як є і не вводити в оману. Добра людина – це людина, яка робить людям приємно, допомагає в будь-яких питаннях, надає іншим до не чекає взамін нагороди.
Чи можу я бути доброю людиною? Думаю, що скоріше всього “так”. Допомагати людям без вигоди собі – це складне питання.
Доброта – це не тільки до комусь. Доброта – це хорошу поведінку на уроці, готовність до уроку, своєчасний прихід на урок. Я тільки зараз задумався, що значить для вчителя хороша поведінку учня на уроці.
Добро і добрі вчинки – це не подвиг, а звичайна поведінку для кожної людини. Не дарма є прислів’я: “Зроби добро і воно обов’язково до тебе повернеться”. Здійснив я щось гарне добровільно, без чиєїсь підказки, і воно повертається, ця людина обов’язково до тобі.
Доброта – це внутрішнє відчуття людини, яке можна висловити і словами, і вчинками. Погодувати птахів взимку, зібрати іграшки та книги для дітей у дитячий будинок, посміхнутися перехожому – це теж доброта. Якщо тебе оточують добрі люди, ти сам стаєш добрішим. Мені пощастило.
У моєму оточенні багато людей, для яких нести добро природно і навіть необхідно. Вони ніколи не випинають того, що вони добрі, вони просто несуть добро з любов’ю. Коли людина щаслива, їй хочеться робити добро, щоб таким чином поділитися своїм щастям. Але в той же час, можна навести безліч прикладів з власного досвіду, що і доброта робить людей щасливими. Саме доброта робить людей щасливими.
Доброта і щастя – це дві сторони однієї медалі. Чим більше ми віддаємо, тим більше отримуємо. Чим більше ми робимо добра, тим щасливіше ми стаємо.
Таким чином, щастя повертається до нас бумерангом. “Будьте щасливі” – бажають нам на Новий рік, на день народження. Може бути, якби люди частіше замислювалися про природу щастя і доброти, щасливих людей було б набагато більше. Будьте добрі і тоді ви будете щасливі!
Пояснення: