Поставити, якщо треба розділові знаки. Підкреслити відокремлені члени речення. Настя засвічує каганець і прикривши рукою несе його до столу. Рідний степ широкий вільний раптом став перед очима. Шофер літній чолов′яга мав атлетичну будову тіла. У нас там на городах пахне кропом. За столом сиділи усі крім Дарини. Батько сидів на лаві склавши руки. Найкрасивіша рослина українських водойм біле латаття або водяна лілея. Ми селяни всі потроху філософи. Дорогою їхав Морозенко козак молодий. Десь тут зранку має з′явитися пароплав. І от щоранку від восьмої до дев′ятої години наш маленький райцентрик гуде піснями. Копачі дійшовши до воріт знімають картузи ставлять лопати під тин. Найцікавішими є білі коти вередливі нервові вразливі дивакуваті. Побілений вапном мур огороджує просторе подвір′я. Денис якийсь час лежав дрімаючи. В печі розмальованій густою синькою топилося. На передньому возі їхав Микола високий гарний парубок.

Не гони коня кнутом, а гони вівсом
не вір словам , а вір ділам
семеро одного не ждуть
хто питає, той не блудить
не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке?
чули дзвін та не узнали, де він
не знав, не знав та й забув
моя хата скраю, я нічого не знаю
якщо на своєму язиці не втримаєш, то на чужий не сподівайся
горе тому жить, хто життям не дорожить:)

Як овечка: не мовить ні словечка.Не так то він діє, як тим словом сіє.Кого не б'є слово, тому й палиця не За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Дурний язик — голові не приятель.Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить.Не кидай слова на вітер.Слово — не полова, язик — не помело.Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить.

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.