Поставте розділові знаки в реченні. Визначте вид речень. Поясніть правила вживання тире у складнопідрядному реченні. Зробіть синтаксичний аналіз останнього речення. Тимоше каже до мене Андрій як побачиш великого зайця з довгими вусами то не стріляй! А чого питаю. То каже заячий пастух; його гріх бити. Де знаходили вони осідок собі там з’являлися білі хати і зацвітали соняшники та полтавські чорнобривці…. А пішов і заміни немає. Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром. Прийде вечір всі вулиці в селі аж гудуть піснями. Тож не дивно що Києво-Могилянська колегія запросила гравера читати один з основних курсів початкової програми - поетику
-Слухай, а ти який вид спотра любиш?
- я волейбол, третій рік ходжу вже, хоча я і коротун, але стрибаю високо вся команда монй пишатися
- не хвалися я теж багато чого вмію, я між іншим перше місце з плавання в шкільній олімпіаді зайняла! ти тут не одна така особлива
- хах лол візьму на замітку
- ось відразу б так
- а еше у мене не тільки волейбол добре получаеться я ще на фігурне катання ходжу як сестра це у мене в крові
- ага тільки в решті предметів у тебе 3 по всіх крім фізри
- Я не винувата...
- да да кнш
-ладно проїхали
- блін дзвінок лан пізніше продовжимо
- агась давай швидше від нам Пипець
- це точно
Пояснення:
надебсь звучить адекватно
2) Вірш належить до філософської лірики, бо основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя.
3) Поет каже, що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною ціллю, яка втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе.
4) Для Шевченка немає нічого ріднішого, аніж його рідна ненька Україна, тому він так ласкаво про неї говорить: "На нашій славній Україні..."
5) Твір пронизаний болісними почуттями смутку, відчаю та розпачу, які відчували молоді хлопці, прощаючись з родиною, адже не знали, чи побачать їх ще хоч раз...