Поставте в кінці речень потрібні розділові знаки. 1. О рідне слово, хто без тебе я (Д. Павличко). 2. Як хороше, як ве-
село на білім світі жить (Л. Глібов). 3. Мій запас вигуків захвату труд-
но збільшити Чудово, прекрасно, чарівно, дивно, гарно, дивовижно
(Т. Масенко). 4. Що узяв я з собою в дорогу Я узяв лише чисте сумління
(О. Підсуха).
Дмитро Іванович Яворницький – видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, Народився Дмитро Яворницький 25 жовтня (6 листопада) 1855 р. в с. Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії в родині дяка. Початкову освіту здобув у Харківському повітовому училищі, згодом навчався у Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. За роки навчання в університеті у Дмитра Яворницького склалися надзвичайно приязні стосунки з тамтешніми проукраїнськими викладачами Олександром Потебнею і Миколою Сумцовим, під впливом яких відбувалося становлення Яворницького як науковця. Олександр Потебня запросив його до участі в студентському гуртку з вивчення історії та звичаїв українського народу.
Після закінчення університету в 1881 р. Дмитро Яворницький залишається на кафедрі російської історії позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання. Одночасно він викладає історію у різних середніх навчальних закладах Харкова. Навесні 1885 р. прочитав серію публічних лекцій про запорозьке козацтво, за що зазнав утисків і звинувачень з боку місцевої влади, котра доклала зусиль, аби молодого українського історика було позбавлено стипендії, відтак звільнено з університету. Протягом 1885–1881 рр. Яворницький працював викладачем історії у кількох навчальних закладах Санкт-Петербурга, зокрема в Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат, Другому кадетському корпусі, приватній жіночій гімназії Стоюніної . Окрім викладацької діяльності, Яворницький займається активною науково-пошуковою діяльністю в архівах Петербурга, досліджуючи джерела з історії козаччини. Кожного літа він виїздив у археологічні експедиції до місць, пов’язаних із запорозькою минувшиною, зокрема в 1887 р. він разом зі своїм колегою Володимиром Тарновським здійснив подорож дніпровськими порогами, збираючи матеріали до своїх наукових студій .
У 1892 р. вийшов друком перший том фундаментальної праці Дмитра Яворницького «История запорожских казаков» . Два наступних доми були опубліковані в 1895 і 1897 рр. Це видання стало підсумком багаторічної, кропіткої дослідницької роботи вченого, розпочатої ще в студентські роки.
Наступний етап у житті вченого був пов’язаний із Середньою Азією, куди Дмитра Яворницького відрядили як чиновника з особливих доручень для вивчення місцевого краю. Перебуваючи в Самарканді, він відвідав визначну пам’ятку історії і архітектури – мавзолей Тамерлана, про який написав статтю . У 1896 р. Яворницький влаштувався працювати приват-доцентом у Московському університеті на кафедрі російської історії (. Читав лекції про історію та звичаї запорозького козацтва: «Мнения о происхождении казачества» , «Значение малорусского казачества» , «Значение степняков в исторической жизни русского народа» та ін. 29 квітня 1901 р. в Казанському університеті відбувся публічний захист магістерської дисертації Дмитра Яворницького, в основу якої автор поклав перероблений і перевиданий у Москві перший том «Истории запорожских казаков». Наукова діяльність Яворницького і його здобутки у висвітленні історії запорозького козацтва високо цінувалися найавторитетнішими російськими істориками. У 1886 р. його було обрано дійсним членом Російського археологічного товариства в Петербурзі, а в 1906 р. – Московського археологічного товариства, членом-кореспондентом якого він був з 1885 р. .
У 1902 р. Дмитра Яворницького, вже знаного дослідника запорозької старовини, запросили очолити Катеринославський обласний музей ім. О. М. Поля. Під керівництвом Яворницького, музей обзавівся багатьма новими цінними експонатами, до його фондів увійшло чимало археологічних знахідок, історичних документів, стародруків, картографічних матеріалів, завдяки чому він перетворився на один з провідних музеїв України. Катеринослав став місцем проживання і роботи Дмитра Яворницького на всі наступні роки. Любов і повага до цього козацького краю знайшла своє втілення в наукових розвідках, присвячених історії Катеринослава .
У 1910 р. Яворницький здійснив подорож до Туреччини, Греції та Єгипту. Під час відвідин Стамбулу вчений отримав можливість оглянути пам’ятні місця, пов’язані з українською історією.
Після революції 1918 р. Дмитра Яворницького обрали професором Катеринославського університету, де протягом 1924–1929 рр. він очолював створену ним кафедру українознавства. Проте головною турботою дослідника й надалі залишався його музей. Наукова громадськість, високо оцінюючи внесок Яворницького у розвиток історичної науки в Україні, обрала його вченим-кореспондентом (1924), а згодом і академіком (1929) . Разом з тим, радянська влада не надто прихильно ставилася до Дмитра Яворницького, закидаючи йому «буржуазний націоналізм» та співпрацю з контрреволюційними організаціями . У 1934 р. Яворницького звільнили з музею, відтак до кінця свого життя він лишався безробітним. Помер видатний історик запорозького козацтва 5 серпня 1940 р.
у якому б куточку землі не опинилася людина, рідний край вона не забуде ніколи. і, звичайно ж, у кожного з нас на батьківщині є улюблений куточок природи. це найкрасивіше місце, в якому можна побути наодинці з собою. для мене це ліс з невеликою річечкою. чому це місце так притягує? згадую зимові деньки, коли кружляє метелиця, дерева надягають розкішний білосніжний наряд, світить яскраве сонце. лісова стежка стає світлою і просторою, під ногами хрумтить сніг. як приємно побродити по такому лісу, помилуватися його красою, зануритися в свої мрії. прогулянка приводить на прекрасну галявину, де ми часто проводимо час з друзями. це мій улюблений затишний куточок.
добре тут побувати і влітку. ласкаве сонце, блакитне небо, зелена трава. а як прекрасно тут виглядає горобина! з весни до осені вона ошатна. кожен день ягоди на ній стають все яскравішими. а потім на лісовій галявині спалахують горобинові багаття. горять вони довго і опромінюють лісову галявину своєю яскравістю. на веселий бенкет прилітають сюди ватаги дроздів. хіба не приємно насолоджуватися красою такого куточка природи?
біля горобини здригається своїм листям осика. всі ми знаємо, що вона постійно тремтить, як тільки з'явиться хоч невеликий вітерець. тонкий довгий черешок, до якого кріпиться листова пластинка, сприяє такому стану дерева. вітер крутить листочки осики так, як захоче, тому вона і тремтить. дивовижне дерево! здається, що через його рух ліс просто оживає.
звичайно, в моєму улюбленому лісі можна знайти й інші чудові місця, але саме ця галявинка запам'яталася мені найбільше. кожен раз я буваю там з великим задоволенням. дуже важливо помітити красу рідної природи, вдивитися і побачити її таємниці.