Людина – істота соціальна. Він знаходиться в тісному взаємозв'язку з суспільством. Людина не може не замислюватися над тим, як відносяться до нього інші, що вони про нього думають, які оцінки виносяться його вчинків і всієї його життя. Кожна людина час від часу замислюється про своє місце серед інших людей. Ми не раз чули про такі поняття, як честь і гідність. Але що вони означають? Для мене, це ціла сукупність певних рис людини. Це – чесність, правдивість, щирість, щиросердність. Людина честі має чіткі високоморальні принципи в своїй поведінці, у відносинах з оточуючими. Вони відображають моральну цінність особистості, вони являють собою суспільну та індивідуальну оцінку моральних якостей і вчинків людини. Вищим проявом людської гідності є благородство – моральне велич людської особистості. Воно може бути властиво будь-якій людині, чесно виконує свій обов'язок, що живе за моральними мірками. Я вважаю, що чоловік честі – це ще скромна людина, не говорить всім навколо про свою перевагу. Безумовно, людина честі має і таку якість, як гідність. Гідність – це внутрішня впевненість у власній цінності, почуття самоповаги. Поняття гідності є більш універсальним, ніж поняття честі. Воно підкреслює значимість особистості і не залежить від соціальної приналежності. Звичайний трудівник може бути набагато більш гідним, ніж політик чи вчений. Людина володіє перевагою, яку підтримує він сам, і яке мають поважати інші. Близькі за значенням поняття честі і гідності, між тим, мають важливі смислові відмінності. Отже, честь — це оцінка з позиції суспільства, гідність – оцінка з точки зору людства, його загального призначення. Не дивно, що почуття честі викликає бажання піднятися і стати першим в тій соціальній групі, від якої отримуєш почестей. Почуття власного достоїнства засноване на визнанні моральної рівності з іншими людьми. Кожен індивід володіє гідністю вже тому, що він людина. Тому гідний член суспільства визнає гідність інших людей і не зазіхає на нього. Однак природне право людини на визнання його гідності зовсім не означає, що воно виявиться автоматично. Людина повинна "показати світу своє достоїнство, яке виражається в порядності, чесності, принциповості, справедливості до інших і вимогливості до себе, до скромності і простоти, в прагненні бути внутрішньо цілісною особистістю, на яку можна покластися. Тільки тоді можна впевнено сказати, що це – людина честі і гідності. Якщо право на гідність осіб, як вже було сказано, набуває з моменту появи на світ, вже тільки тому, що він людина, то честь набувається ним у процесі всього його життя. Однак честь — це не просто добра слава про людину, що володіє перерахованими якостями. Заслужити її можна тільки, доводячи власними вчинками. Також, між честю та гідністю існує певна схожість. Вона проявляється в такому почутті, як самооцінка. При високій об'єктивної самооцінки, людина, що вважає свої переваги, а реалізує їх, законно чекає від суспільства відповідної оцінки – честі. Однак не слід забувати, що гонитва за честю розвиває марнославство. А марнославство – одне з проявів гордині. В релігії вона вважається одним із смертних гріхів. Якщо говорити про нинішній час, то зараз людей честі і гідності небагато. Я вважаю, що виховувати в характері почуття гідності, честі, правдивості, щирості потрібно з раннього дитинства. "Бережи честь змолоду" – писав видатний людина, А. С. Пушкін. Таким чином, потрібно бути гідною людиною з дитинства. Всі події в житті взаємопов'язані, і гідність треба зберігати на протязі всього життя, люди повинні думати про наслідки своїх вчинків. Бо якщо людина втратить довіру і повагу, то повернути його буде дуже важко.
