Потрібно з тексту виписати слова для кожного з правил( потрібно всі слова з тексту, що виконуються для цих правил) ; напишіть правило : і всі слова що є в тексті Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень. Але найкраще, найдосконаліше вона має володіти рідною мовою. Рідна мова — це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі. Є мови більш і менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу. Та наймилішою і найдорожчою для людини є її рідна мова. Бо рідна мова не тільки зберігає світлі спогади з життя людини й зв'язує її з сучасниками. В ній чується голос предків, відлунюють перегорнені сторінки історії свого народу. Вона є тим найдорожчим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує усі покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Мова народу — це саме життя. Український народ завжди ставився з великою пошаною, вірою й любов'ю до своєї мови, яка була йому на тернистих шляхах поневіряння в сумній минувшині і за єдину зброю, і за єдину втіху. Нашою мелодійною, співучою мовою милувались іноземці, що побували в Україні. Ми повинні цінувати нашу мову — нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину
Кожній людині є своє місце на планеті. Наприклад я член сім'ї. Так це дійсно. В мене є матуся тато які мене люблять. Я громадянин держави - я живу у цій країні і мені вона дуже подобається. І я людина на цій планеті тому, що я живу і займаю якесь місце на цій планеті. Кожна людина проходить свій єтап життя. Спочатку маленькі діти ходять у дитсадок, потім в школу і вони школярики, потім до університету і на працю. Дійсно, це наші єтапи життя. Тому давайте завжди стратися, щоб займати місце на цій прекрасній планеті!
По всьому світові утворюються громадські організації із захисту тварин. На жаль, це не тільки вияв любові людей до братів наших менших, а й реакція на жорстокість, жертвами якої іноді стають домашні улюбленці. Мені здається, що цю проблему треба терміново вирішувати: мені прикро дивитись на кількість безпритульних собак та котів, прикро дізнаватись про вимираючі види екзотичних тварин, та й взагалі ставлення людини до своєї домівки — планети Земля — просто вражає, в негативному розумінні, як не шкода.
У багатьох державах є закон про захист тварин, де горе-хазяї, що жорстоко поводяться з домашньою твариною або викидають її на вулицю, підлягають адміністративній або навіть кримінальній відповідальності. Наскільки мені відомо, в Україні теж є зародки такої правової бази, але вона поки що неефективна. У великих містах діють організації волонтерів: завдяки ним безпритульні тварини знаходять домівку в благодійних притулках, де їх можуть пізніше забрати нові власники з більш відповідальним та уважним ставленням. Але таких притулків, з огляду на кількість тварин, що потребують до катастрофічно не вистачає.
Наші родичі, що мешкають у Києві, розповідали, що взяли кошеня з такого притулку. Вони казали, що їм було так шкода дивитися на всіх цих цуценят та котів, які прагнули нового дому, що вони пішли звідти зі сльозами на очах. Зрештою, умови у таких благодійних притулках, що фінансуються за рахунок приватних осіб, досить пристойні.
Проблема захисту тварин не обмежується лише життям домашніх улюбленців, адже й дикі звірі, які звикли самі про себе дбати, зараз потребують до людини: настільки великий вплив цивілізації на природне середовище. У Червоній книзі наведено список видів, що перебувають під загрозою зникнення. Про збереження їх піклуються в основному зоопарки та інші заклади. Але мені здається, що це стосується кожного: ставлення до навколишнього світу має ґрунтуватися на гармонії та повазі, як би банально це не звучало. Зрештою, лісові пожежі, що виникають через недбалість туристів, засміченість природи, — усе це наслідки діяльності звичайних людей. І якщо ми не можемо до то маємо принаймні не шкодити!
Минулого літа я вперше подорожував Кримом у пішому поході з наметами — до цього мені доводилось відпочивати тільки в дитячому таборі чи в санаторії. З походу я приніс безліч вражень — краса нашої природи не залишає мене байдужим! Море, гірські пейзажі, вогнище і вечірні розмови під безкраїм кримським небом... Але одним із найсильніших вражень були масштаби впливу «цивілізації» на прекрасні місця. А вплив цей був у кількості сміття! От словники кажуть, що цивілізація — це ступінь і міра матеріального, духовного, наукового розвитку суспільства. А ще цивілізація в одному зі значень є синонімом культури! Саме тому так прикро вражає ситуація з піклуванням про природу та. тварин: цивілізовані люди не мають елементарних принципів культури, засмічуючи все навколо, не дбаючи про наслідки розведених вогнищ, не звертаючи уваги ні на що, не піклуючись про власне майбутнє.
Тварини, природні заповідні зони, ресурси Землі потребують нашого захисту. Потребують уважного ставлення та раціонального, поміркованого використання. Зрештою, ні тварини, ні природа не мають дару мовлення, аби висловити нам свої проблеми. Але якщо ми не навчимося чути без слів, не станемо по-справжньому цивілізованими, природі доведеться «розмовляти» іншою мовою — мовою глобальних змін у кліматі, вичерпаними ресурсами та смертю цілих біологічних видів!
Кожній людині є своє місце на планеті. Наприклад я член сім'ї. Так це дійсно. В мене є матуся тато які мене люблять. Я громадянин держави - я живу у цій країні і мені вона дуже подобається. І я людина на цій планеті тому, що я живу і займаю якесь місце на цій планеті. Кожна людина проходить свій єтап життя. Спочатку маленькі діти ходять у дитсадок, потім в школу і вони школярики, потім до університету і на працю. Дійсно, це наші єтапи життя. Тому давайте завжди стратися, щоб займати місце на цій прекрасній планеті!
По всьому світові утворюються громадські організації із захисту тварин. На жаль, це не тільки вияв любові людей до братів наших менших, а й реакція на жорстокість, жертвами якої іноді стають домашні улюбленці. Мені здається, що цю проблему треба терміново вирішувати: мені прикро дивитись на кількість безпритульних собак та котів, прикро дізнаватись про вимираючі види екзотичних тварин, та й взагалі ставлення людини до своєї домівки — планети Земля — просто вражає, в негативному розумінні, як не шкода.
У багатьох державах є закон про захист тварин, де горе-хазяї, що жорстоко поводяться з домашньою твариною або викидають її на вулицю, підлягають адміністративній або навіть кримінальній відповідальності. Наскільки мені відомо, в Україні теж є зародки такої правової бази, але вона поки що неефективна. У великих містах діють організації волонтерів: завдяки ним безпритульні тварини знаходять домівку в благодійних притулках, де їх можуть пізніше забрати нові власники з більш відповідальним та уважним ставленням. Але таких притулків, з огляду на кількість тварин, що потребують до катастрофічно не вистачає.
Наші родичі, що мешкають у Києві, розповідали, що взяли кошеня з такого притулку. Вони казали, що їм було так шкода дивитися на всіх цих цуценят та котів, які прагнули нового дому, що вони пішли звідти зі сльозами на очах. Зрештою, умови у таких благодійних притулках, що фінансуються за рахунок приватних осіб, досить пристойні.
Проблема захисту тварин не обмежується лише життям домашніх улюбленців, адже й дикі звірі, які звикли самі про себе дбати, зараз потребують до людини: настільки великий вплив цивілізації на природне середовище. У Червоній книзі наведено список видів, що перебувають під загрозою зникнення. Про збереження їх піклуються в основному зоопарки та інші заклади. Але мені здається, що це стосується кожного: ставлення до навколишнього світу має ґрунтуватися на гармонії та повазі, як би банально це не звучало. Зрештою, лісові пожежі, що виникають через недбалість туристів, засміченість природи, — усе це наслідки діяльності звичайних людей. І якщо ми не можемо до то маємо принаймні не шкодити!
Минулого літа я вперше подорожував Кримом у пішому поході з наметами — до цього мені доводилось відпочивати тільки в дитячому таборі чи в санаторії. З походу я приніс безліч вражень — краса нашої природи не залишає мене байдужим! Море, гірські пейзажі, вогнище і вечірні розмови під безкраїм кримським небом... Але одним із найсильніших вражень були масштаби впливу «цивілізації» на прекрасні місця. А вплив цей був у кількості сміття! От словники кажуть, що цивілізація — це ступінь і міра матеріального, духовного, наукового розвитку суспільства. А ще цивілізація в одному зі значень є синонімом культури! Саме тому так прикро вражає ситуація з піклуванням про природу та. тварин: цивілізовані люди не мають елементарних принципів культури, засмічуючи все навколо, не дбаючи про наслідки розведених вогнищ, не звертаючи уваги ні на що, не піклуючись про власне майбутнє.
Тварини, природні заповідні зони, ресурси Землі потребують нашого захисту. Потребують уважного ставлення та раціонального, поміркованого використання. Зрештою, ні тварини, ні природа не мають дару мовлення, аби висловити нам свої проблеми. Але якщо ми не навчимося чути без слів, не станемо по-справжньому цивілізованими, природі доведеться «розмовляти» іншою мовою — мовою глобальних змін у кліматі, вичерпаними ресурсами та смертю цілих біологічних видів!