Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
що вечора
чим-би то
без перестанку
казна-при кому
Севастополь
Певністю
Страйком
Стаєнь
волиньський
навмисне
галуззя
пригірок
де-інде
яєчня
тратьте
жаданий
заїка
трясця
положення
Галичина
дит-ясла
хворостняк
Василева
Поздовжній
Чилі
Башкир
Вітамін
П'ятеро
нізвідкіля
кипяток
марево
рюкзак
всюдихід
промені
запічок
бурячиння
міні-футбол
конуса
тістечко
аніскільки
асфальта
траєкторія
важко-атлет
мавпячий
козеріг
стерати
трьох
увертюра
навскоси
немов- би то
голланський
нічий
попід віконню
численний
умисний
згаслий
військомат
кігті
празький
блаженний
студенцький
Кужченко
Торішній
Нижчий
ллється
бряжчати
театр-студія
киприот
навпаки
до ладу
незчутися
мнесся
на бігу
чимдуж
білосніжно
без відома
святкуїмо
коротший
до речі
замерзлі
аби який
де в кого
закона
попереду
радекуліт
пів абрикоса
скипидар
Маланчин
товстелезний
цвірінкати
будка
гравюра
призидія
манікюр
інтерв'ю
Перун
ні до чого
кучерявий
жень-шень
лікарь
роз”єднати
тьмяний
ларьок
дзвякнути
у книзьці
роздоріж
кювет
напередодні
пшеничьний
стань
скнара
громадський
молодецство
сердешний
затишшя
пестливий
неволити
мудрісттю
стежечка
гіганські
боримося
електронний
тільки-но
нелегкий
в”їзжений
будь ласка
з-поза
запрограмований
у стократ
п”ятьсот
левиний
опрацьований
межирічя
передовсім
бджоляром
прозаїчний
незвіданність
туристський
з дня-на-день
споконвіку
зжати
жовтодзьобий
світлозелений
невичерпний
їжджу
монастир
ткатство
випускний
сонячник
гачечок
мармур
коровай
варязький
яхт-клуб
трудодень
півобличчя
піщаний
кріпаччина
пів-яблука
ворожий
пісний
прем”єр-міністр
глухо-німий
блок-схема
тревога
знісся
декада
шалений
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.
Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів.
Усіх членів сім'ї завжди об'єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос.
І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім'я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ.
Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам'яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім'ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко:
Та де б не ходив я в далекій дорозі,
В чужім чи у ріднім краю,
Я згадую вогник у тихій тривозі
І рідну хатину свою.
Бо дивляться в далеч засмучені очі,
Хоч тінь там моя промайне.
Бо світиться вогник у темнії ночі,
Мов кличе додому мене!
Объяснение: