Повний синтаксичний розбір речення У селі Верхня Хортиця, яке нині перетворилося на передмістя Запоріжжя, височить старезний дуб-велетень, вік якого — понад вісімсот років.

Одного сонячного ранку котик на ім'я Мурчик вийшов погуляти. А в котика був товариш песик на ім'я Тімчик.
Мурчик його зустрів і вони разом пішли гуляти в поле і посеред поля вони побачили червону сяюючу квітку.Тімчик запропонував зірвати її. Вони підбігли до неї і тільки простягнулись, щоб зірвати, як вона заговорила. "Не зривайте мене я виконаю ваші 3 бажання ". Вони погодились і 1 бажання звучало так " Хочу, щоб у нас було багато іграшок " проказав Мурчик.А я промовило цуценятко Тімчик " щоб такі квіточки росли в нас на клумбі та виконували наші бажання". "А також щоб вони росли всюди." Квіточка промовила ви вичерпали свої три бажання і вони всі виконані квіти вже ростуть по всьому полі, іграшки у ваших кімнатках, а також на клумбах повно таких квіточок, як я. Кошенятко й цуценятко подякували і пішли радісно додому...

Бібліотека є в кожній школі. І немає школяра, який би не переступив її порога. Зрозуміло, що сюди приходять за підручниками або для того, щоб узяти додому прочитати книгу "за програмою".
Для мене бібліотека в школі — це спілкування з розумною і доброю людиною Вірою Михайлівною. Завдяки їй я приходжу до бібліотеки майже щодня, мені постійно щось тут потрібно. Віра Михайлівна навчила мене працювати в бібліотеці. Тут у мене улюблений куточок, вірніше, стелажі з різноманітними словниками й томами енциклопедій. Багато з цих книг є тільки в шкільній бібліотеці, що збирала й упорядковувала після кожного навчального року ще мама Віри Михайлівни, теж бібліотекар. Я часто приходжу туди, щоб іноді погортати старі газети "Піонерської правди", журнали "Перець" і "Крокодил", які збереглися тут.
А якщо мені просто хочеться прочитати що-небудь цікаве, але я ніяк не придумаю, що саме, Віра Михайлівна обов'язково знаходить для мене те, що, виявляється, мені й було потрібно.
У бібліотеці стоять три столи — це не читальний зал, а ніби місця для нетривалої роботи з літературою. Іноді сядеш погортати книгу на хвилинку, а опам'ятаєшся години через дві. І Віра Михайлівна навіть ходити намагається тихіше, щоб не заважати. Узагалі шкільна бібліотека стала частиною мого життя.