Релігія ніколи не була єдиним виявом духовності людини. На всіх етапах розвитку цивілізації вона мала своїх опонентів. З огляду на роздвоєність людської природи та здатність індивіда усвідомлювати як свою могутність, так і слабкість, як свою величну свободу, так і свою рабську покірність, як свою богоподібність, так і залежність від природної необхідності — такий стан є скоріше закономірним, аніж випадковим. Складна й суперечлива людська природа сприяла тому, що в усі часи були ті, хто не задовольнявся безапеляційними церковними догматами. Силою власного розуму у тривалих клопітких пошуках вони прагнули знайти власні відповіді на найскладніші питання. Ось чому у процесі історичного розвитку з'явилася така форма духовної культури, як вільнодумство.
Вільнодумство — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.
Вільнодумство відображало прагнення людини вирватися із зовнішньої та внутрішньої духовної несвободи. Не було б його, не було б і розвитку релігії, людство не мало б того в своєму прогресі, що засвідчує силу, велич розуму і дії. Згідно з Біблією Бог, створивши людину за своїм образом і подобою, надав їй здатність оцінювати вільно, адже саме так діяв він під час творення світу. Тому ігнорувати вільнодумство як важливий здобуток у розвитку людського духу не можна.
Патріотичні мотиви в поетичних творах Тараса Шевченка пронизують кожен рядок. Він був справжнім борцем свого народу. Адже мало хто в світовій історії з таким же запалом захищав незалежність своєї батьківщини, свободу кожного українця. Робив це тарас Григорович і словом і ділом. Його твори підіймали народ, спонукали до дій. Найвідомішими патріотичними поезіями стали «Мені однаково, чи буду», «І мертвим, і живим», «Заповіт» та багато-багато інших. Та не однаково мені, як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. Тарасу Шевченку ніколи не було однаково за Вкраїну. І кожним рядком, ніби молитвою, заповідає це робити всім українцям. Він оспівує простих селян, возвеличує їх душевну красу, працелюбність. Він любить природу рідного краю. В цьому всьому й проявляється патріотизм митця. Чи не всі шевченкові герої – це люди, кровно пов»язані з Батьківщиною й між собою
Релігія ніколи не була єдиним виявом духовності людини. На всіх етапах розвитку цивілізації вона мала своїх опонентів. З огляду на роздвоєність людської природи та здатність індивіда усвідомлювати як свою могутність, так і слабкість, як свою величну свободу, так і свою рабську покірність, як свою богоподібність, так і залежність від природної необхідності — такий стан є скоріше закономірним, аніж випадковим. Складна й суперечлива людська природа сприяла тому, що в усі часи були ті, хто не задовольнявся безапеляційними церковними догматами. Силою власного розуму у тривалих клопітких пошуках вони прагнули знайти власні відповіді на найскладніші питання. Ось чому у процесі історичного розвитку з'явилася така форма духовної культури, як вільнодумство.
Вільнодумство — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.
Вільнодумство відображало прагнення людини вирватися із зовнішньої та внутрішньої духовної несвободи. Не було б його, не було б і розвитку релігії, людство не мало б того в своєму прогресі, що засвідчує силу, велич розуму і дії. Згідно з Біблією Бог, створивши людину за своїм образом і подобою, надав їй здатність оцінювати вільно, адже саме так діяв він під час творення світу. Тому ігнорувати вільнодумство як важливий здобуток у розвитку людського духу не можна.
Объяснение:
Патріотичні мотиви в поетичних творах Тараса Шевченка пронизують кожен рядок. Він був справжнім борцем свого народу. Адже мало хто в світовій історії з таким же запалом захищав незалежність своєї батьківщини, свободу кожного українця. Робив це тарас Григорович і словом і ділом. Його твори підіймали народ, спонукали до дій. Найвідомішими патріотичними поезіями стали «Мені однаково, чи буду», «І мертвим, і живим», «Заповіт» та багато-багато інших. Та не однаково мені, як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. Тарасу Шевченку ніколи не було однаково за Вкраїну. І кожним рядком, ніби молитвою, заповідає це робити всім українцям. Він оспівує простих селян, возвеличує їх душевну красу, працелюбність. Він любить природу рідного краю. В цьому всьому й проявляється патріотизм митця. Чи не всі шевченкові герої – це люди, кровно пов»язані з Батьківщиною й між собою