Позначити варіант, у якому вжито речення з прямим додатком. *
а Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений (Г.Сковорода).
б Бери вершину і матимеш середину (Г.Сковорода).
в Не все отрута, що неприємне на смак (Г.Сковорода).
З усіх утрат утрата часу найтяжча (Г.Сковорода).
2. У якому із речень відсутній додаток? *
а У долині - луки, трава по пояс (А. Тесленко).
б Учні взяли в бібліотеці книжку.
в На свято запросили батьків.
г Три дні сонце змагалося з туманом і хмарами.
3. У якому реченні порівняльний зворот виділяється комами. *
а Я ходила з порожнечею в душі, але розглядала такий стан як тимчасове явище (М.Хвильовий).
б Стоїть степ як марево в пожарах (М.Хвильовий).
в Стоїть церква над самою водою як та свічка в підсвічникові блискає проти сонця блискучим хрестом (І.Нечуй-Левицький).
На скелі сидять чорні, великі, таємні ворони і ніби чогось ждуть (В.Винниченко).
4. Позначити варіант, у якому вжито речення з непрямим додатком. *
а Тінь яблуні не заважає (Г.Сковорода).
б Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя (Г. Сковорода).
в Визначай смак не по шкарлупі, а по ядру (Г.Сковорода).
г З видимого пізнавай невидиме (Г.Сковорода).
5. Позначити варіант, у якому в реченні порівняльний зворот комами не виділяється. *
а Щось сильно вибухнуло збоку як могучий потік.
б Пташка сіла на гілку, повертіла довгим як перо хвостиком і пурхнула.
в Стрункі берези, білі мов оголені до пояса соромливо стояли між дубами.
г Верби ніби схилились над нами.
6. У якому реченні правильно поставлено кому перед сполучником ЯК? *
а Шевченко, як поет, відомий у всьому світі.
б Як справжній син трудового народу, Іван Франко розглядав народні та свої
власні пісні поряд (О.Дейг).
в Ліс зустрів мене, як друга, горлиць теплим воркуванням…
г Не треба забувати заслуг Рильського, як перекладача.
д Стежина, як лоза виноградна пнеться по білій стіні гори (О. Кобилянська).
8. Укажи речення, у якому виділене (ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ) слово є додатком . *
а Ти змушений ЗАЛИШИТИ повід і обома руками відхиляти нависле гілля (І. Вазов).
б І криваві рани на шиї, завдані тупими боками ятаганів, саме й з'явилися при тих спробах ЗВІЛЬНИТИ лікті від мотуза .
в Незабаром усі вже просили ПОМИЛУВАТИ і ПРОСИТИ Недю (І. Вазов ).
г Багато хто обернувся ПОДИВИТИСЯ , в чому річ (І. Вазов).
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.