-Добрий день,Машо! -Добрий,Темофію. -Які новини? -У нас канікули скоро весняні. -Невже?Ура відпочинок,поїздки! -Ти кудись їдеш відпочивати? -Так на море. -А яке? -На Чорне море.Я там у позаминулому році був.А ти що робити будеш? -А я поїду до бабусі у село,до по господарці,на городі у дворі. -Зрозуміло і наскільки? -На все канікули.Там у мене є багато друзів з якими я буду гуляти після працьовитого дня. -А я буду весь час ніжитися на сонечку. -Незабувай заходити у тінь,бо в голову напече. -Нічого не напече. -Ой,Темофію мене кличуть збиратися,я ,мабуть,піду. -Ну вдачно тобі з'їздити,Машо. -І тобі.Бувай. -Бувай.
На хвилі історичних припливів і відпливів Тарас Шевченко то приходить до нас, як велике сонце; то віддаляється, як далека зірка, від якої залишається сама назва. Удаюсь до цього космічного порівняння не задля звеличення. У нашому мікросвіті справді живе макросвіт. На нас діють його закони, навколо нас витають, нас будять і опромінюють вічні супутники — носії Духу. Істину вчення Григорія Сковороди про єдність трьох світів — мікросвіту, макросвіту і світу Біблії — ми гостро відчули в XX столітті, коли .від утрати цього третього світу почали розпадатися і глухнути перші два. Ми стали ворогувати з природою і з собою.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу,, втілює його гідність, дух і пам’ять. Отже, Шевченко в нас більше ніж великий поет — він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий. Нині, коли Україна стала місцем найжорстокіших експериментів віку, великою Чорнобильською притчею, Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи.
Написавши слово «Бог» з малої літери у всіх виданнях «Кобзаря», наш лютий час дав свій антишевченків-ський ключ до книги. Справа в тому, що таке переосмислення центрального образу перевернуло призму Шев-ченкового світосприймання і здрібнило великі світила Шевченкового світу — Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну. Актуальність Шевченка сьогодні не в тому, що він порушував великі вічні питання або дав нам відповідь на них,- кожне покоління мусить(само шукати відповіді на питання, поставлені часом. Нині ми повертаємося лицем до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка.
-Добрий,Темофію.
-Які новини?
-У нас канікули скоро весняні.
-Невже?Ура відпочинок,поїздки!
-Ти кудись їдеш відпочивати?
-Так на море.
-А яке?
-На Чорне море.Я там у позаминулому році був.А ти що робити будеш?
-А я поїду до бабусі у село,до по господарці,на городі у дворі.
-Зрозуміло і наскільки?
-На все канікули.Там у мене є багато друзів з якими я буду гуляти після працьовитого дня.
-А я буду весь час ніжитися на сонечку.
-Незабувай заходити у тінь,бо в голову напече.
-Нічого не напече.
-Ой,Темофію мене кличуть збиратися,я ,мабуть,піду.
-Ну вдачно тобі з'їздити,Машо.
-І тобі.Бувай.
-Бувай.
На хвилі історичних припливів і відпливів Тарас Шевченко то приходить до нас, як велике сонце; то віддаляється, як далека зірка, від якої залишається сама назва. Удаюсь до цього космічного порівняння не задля звеличення. У нашому мікросвіті справді живе макросвіт. На нас діють його закони, навколо нас витають, нас будять і опромінюють вічні супутники — носії Духу. Істину вчення Григорія Сковороди про єдність трьох світів — мікросвіту, макросвіту і світу Біблії — ми гостро відчули в XX столітті, коли .від утрати цього третього світу почали розпадатися і глухнути перші два. Ми стали ворогувати з природою і з собою.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу,, втілює його гідність, дух і пам’ять. Отже, Шевченко в нас більше ніж великий поет — він національний пророк і мученик, розіп’ятий і воскреслий. Нині, коли Україна стала місцем найжорстокіших експериментів віку, великою Чорнобильською притчею, Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи.
Написавши слово «Бог» з малої літери у всіх виданнях «Кобзаря», наш лютий час дав свій антишевченків-ський ключ до книги. Справа в тому, що таке переосмислення центрального образу перевернуло призму Шев-ченкового світосприймання і здрібнило великі світила Шевченкового світу — Любов, Істину, Волю, Добро, Матір, Україну. Актуальність Шевченка сьогодні не в тому, що він порушував великі вічні питання або дав нам відповідь на них,- кожне покоління мусить(само шукати відповіді на питання, поставлені часом. Нині ми повертаємося лицем до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка.