Правильно розставлено розділові знаки в реченні:
Побажайте нам ні пуху, ні пера.
Ні світ, ні зоря прокинулась бабуся.
Україна будує як пасажирські, так і вантажні літаки.
Любов, і ласка, ненависть і гнів спалахують в рядках.

кожна людина є цінною та неповторною. усі ми різні, але прагнення стати гідною людиною має стати нашою спільною рисою. недарма кожен з батьків намагається зробити усе можливе, щоб їхня дитина виросла гідною людиною. але як це – бути гідним? що таке гідність?

протягом життя ми всі робимо вчинки та приймаємо рішення. деякі з них є правильними, деякі призводять до помилок. таким чином ми вчимося та розвиваємося. є також певні орієнтири, на яки ми маємо рівнятися – морально-етичні принципи, затверджені суспільством.

гідність – це вміння тримати себе та свої думки чистими, що є вчинити правильно, навіть якщо для цього доведеться боротися з особистими емоціями та переступати через свої слабкості. гідність – це внутрішнє відчуття благородства та відчуття власної відповідальності за своє життя та життя близьких. гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать її вчинки. чесніть, благородство, порядність, співчуття до навколишніх та доброзичливість людині стати гідною.

наше життя є складним. в ньому зустрічається усе: радість і горе, нагороди та випробування. ми стикаємося з підлістю, зрадою, ненавистю та болем. це також невід’ємні частини нашого життя, але тільки від нас залежить: чи гідно ми витримаємо ці складні життєві іспити та вийдемо з труднощів переможцем, зберігши людяність, чи зламаємося та

втратимо єдине, що нам по суті належить – свою гідність.

сьогодні, коли в сучасному світі досить важко знайти правильний шлях, адже моральні цінності та еталони правильної поведінки у суспільстві докорінно зламані, а людське життя не важить нічого, сьогодні, як ніколи, гостро постає проблема пошуку та відродження насамперед у самому собі цих вічних рис, що врешті решт і роблять людину гідною – тобто справжньою людиною.

Твір «героїчний вчинок» ця подія сталася у невеличкому селі поблизу полтави. давно-давно. село хоч і невелике, але досить затишне. біленькі чепурні хатини тулилися одна за одною. кучеряві садки, ошатні городи. мирні й привітні люди. і от в цьому селі поселився приблудний собака. ніхто з тутешніх жителів не знав, ні чий він, ні звідки взявся, і називали його просто – боріс. селяни часто підкормлювали пса, але прийняти його додому ніхто не хотів. отак боріс й тинявся вулицями і своїм жалібним поглядом заробляв собі харч. та якось у селі сталося лихо: почали хворіти діти . ніхто не відав, що то за напасть й звідки вона взялася, але хвороба не вгавала. потрібні були ліки. терміново. але як дістатися до міста, коли за вікном люта зима? дороги позамітало. снігу − майже у ріст людини. зупинився весь транспорт, нічим не можна вибратись з полону. люди були у відчаї. не знали, що робити. за всіма клопотами ніхто й не помітив, як із села зник боріс. та й хіба такий волоцюга, як він, вартий уваги? але коли негода трохи вщухла, до села із міста несподівано дістався лікар, та ще й не сам − поруч із ним стояв боріс. − лікарю, як ви до нас добралися? і як дізналися, що селу потрібна ? − а у вас виявився дуже розумний і кмітливий пес. я з дитинства люблю тварин, особливо собак. і розумію їх. так от вчора ваш пес прибився до нас у лікарню. скулений, голодний, очі вогнем горять. дорога ж не близька. я помітив його ще з вікна кабінету. вийшов, а він – так і кинувся до мене. дивиться прохально, ніби зве за собою. я й зрозумів, що десь потрібна моя . але де? жінка з вашого села працює в лікарні. побачила собаку, впізнала. догадалась, що у вас біда. ми з борісом сіли на електричку – і ось… люди лише переглядались. не вірили, що пес здатний на такий вчинок. проте слова лікаря цілком переконали їх. − ой же молодець, боріс! – тепер уже захоплено дивилися на пса. після цього випадку боріс уже не вважався у селі бездомним.