Правильно утворено відмінкову форму числівника в реченні:А Дві треті апельсина В два з половиною банана Д півтора Б двадцять два абрикоси Г п’ятеро жінок

На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів життя юного Тараса Шевченка. 

Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять селяни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці, і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить кожен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі. Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума. 

Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, голубувато-сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч. 

Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго пам'ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку вселив співець у їхні душі.

 Місто, В якому я живу, має дуже давню, багату і героїчну історію. Коли хтось в Україні береться з сяйвом в очах захоплено писати про рідне місто, то це зазвичай Львів або Київ. Я ж з усією відповідальністю узяв на себе нелегку участь повідати світові про мій (). 

()– місто, яке за неповні () років свого існування обросло міфами, як коростою. Я милуюсь твоїми пам'ятниками.Але найулюбленіше моє місце в () - парк ім.(). Він захоплює мене красою каштанових, дубових, кленових тінистих алей, численними квітниками, березовими пущами. 

А я буду вдячна тобі, (), що маєш таке місце, де можна подумати, стати чистішим і сильним.