я відкриваю сімейний альбом, дивлюся на фотографії. На одній з них я бачу свою дитячу посмішку, наповнене щастям, в той день мені подарували красиву м'яку іграшку, іграшку моєї мрії. На цій фотографії я в червоних дитячих колготках, з голим животиком і кренделем в руках. Мене фотографувала мама, вона зробила все, що б я вийшов (вийшла) на фотографії дійсно чудово. В дитинстві у мене було дуже багато яскравих моментів, але цей був самим незабутнім. В цьому альбомі зберігатися дуже багато яскравих спогадів. На фото є вся моя сім'я, маленький (маленька) я, мої друзі, мої перші кроки. Батьки змогли передати всю історію мого життя. Я дуже вдячний (вдячна) їм за це. (міні-твір можна ще багато чого додати
Так я люблю зиму. Люблю, але не обожнюю. Чому? Напевно не тому що я народився взимку, бо мерзну як і всі. А якщо ви мене спитаєте, яка пора року мені подобається найбільше, то я відповім: весна і осінь. Весна –за те, що все народжується і оживає. Осінь – за те, що все вмирає і готується до зими. Це перехідні сезони. В них є якийсь дух змін, що надихають мене жити далі. А чому ж я люблю зиму? Спробую передати.
Зима – це не лише холод та порожнеча як в одному з старих, відомих анекдотів про мужика та горілку. Зима – це чарівний час, коли все начебто завмирає і в той же час жевріє тиха казкова таємниця про нове життя. Саме зиму я вважаю найбільш таємничою серед інших часів року. Коли я дивлюся на чорне зимне небо, на зіркі, вони мені здаються яскравішими та холоднішими ніж зазвичай. Здається, що космічний холод пронизує тебе з глибин Всесвіту. Влітку зірки тепліші.
Зима – це не лише холод та порожнеча як в одному з старих, відомих анекдотів про мужика та горілку. Зима – це чарівний час, коли все начебто завмирає і в той же час жевріє тиха казкова таємниця про нове життя. Саме зиму я вважаю найбільш таємничою серед інших часів року. Коли я дивлюся на чорне зимне небо, на зіркі, вони мені здаються яскравішими та холоднішими ніж зазвичай. Здається, що космічний холод пронизує тебе з глибин Всесвіту. Влітку зірки тепліші.