Колись-то на Заході України жив сумний лісовик Дехто. Він володів усіма мовами, які тільки були, і знав усі таємниці світу. А ще мав грубезну книжку із залізними застібками на палітурках. Книжка лежала у нього в покоях, прикута до ніжки стола, а стіл був міцно прибитий до підлоги. Перш ніж читати книжку, Дехто одмикав її залізним ключем, якого завжди носив із собою.
От якось лісовиків друг - веселий хлопчик Хтось, якому було заборонено навіть підходити до книжки, влучив мить та й прокрався в покої, коли Дехто пішов із дому. Бачить хлопчик: у кутку стоїть дзеркало, та не просте — в ньому видно геть усе, що робиться на світі. Була тут і чарівна мушля. Прикладеш до неї вухо — і чуєш, що тільки заманеться.
Та даремне учень вдивлявся в дзеркало — у ньому лиш хмари табунами пливли і дим клубочився. Даремне прислухався й до мушлі — в ній тільки шуміло щось та хлюпало, ніби морські хвилі.
Глянув Хтось на стіл — о радість! Лежить лісовика книжка незамкнена. Розгорнув її хлопчик і, водячи пальцем, прочитав уголос один рядок. І щойно він це зробив, як перед ним з'явилася веселий і усміхнений ангел. Це була радість лісовика, яку він ще давним-давно заховав і став сумним.
Недалеко Хтось почув стук і зрозумів, що це повертається Дехто додому. Злякався. Хотів заховати Радість, але не встиг.
Коли лісовик побачив це, то сказав :"Навіщо? Тепер ми всі потрапимо у світ чарівності"
Так і сталося. Вони назавжди поринули в світ повний любові і доброти. Ось і казочці кінець, а хто слухав - молодець.
Колись-то на Заході України жив сумний лісовик Дехто. Він володів усіма мовами, які тільки були, і знав усі таємниці світу. А ще мав грубезну книжку із залізними застібками на палітурках. Книжка лежала у нього в покоях, прикута до ніжки стола, а стіл був міцно прибитий до підлоги. Перш ніж читати книжку, Дехто одмикав її залізним ключем, якого завжди носив із собою.
От якось лісовиків друг - веселий хлопчик Хтось, якому було заборонено навіть підходити до книжки, влучив мить та й прокрався в покої, коли Дехто пішов із дому. Бачить хлопчик: у кутку стоїть дзеркало, та не просте — в ньому видно геть усе, що робиться на світі. Була тут і чарівна мушля. Прикладеш до неї вухо — і чуєш, що тільки заманеться.
Та даремне учень вдивлявся в дзеркало — у ньому лиш хмари табунами пливли і дим клубочився. Даремне прислухався й до мушлі — в ній тільки шуміло щось та хлюпало, ніби морські хвилі.
Глянув Хтось на стіл — о радість! Лежить лісовика книжка незамкнена. Розгорнув її хлопчик і, водячи пальцем, прочитав уголос один рядок. І щойно він це зробив, як перед ним з'явилася веселий і усміхнений ангел. Це була радість лісовика, яку він ще давним-давно заховав і став сумним.
Недалеко Хтось почув стук і зрозумів, що це повертається Дехто додому. Злякався. Хотів заховати Радість, але не встиг.
Коли лісовик побачив це, то сказав :"Навіщо? Тепер ми всі потрапимо у світ чарівності"
Так і сталося. Вони назавжди поринули в світ повний любові і доброти. Ось і казочці кінець, а хто слухав - молодець.