У світі існує багато царств, та найбільшим і найсильнішим вважається царство Мови із столицею Морфологією. Тисячоліттями жителі цього царства жили дружно, підтримували одне одного: звуки складалися в слова, слова об’єднувалися в сім’ї — частини мови і складали словосполучення, речення, тексти; службові частини мови вірно служили самостійним. Та одного дня між частинами мови виникла суперечка, хто в царстві Мови найголовніший. Іменник доводив, що саме він повинен стати царем, адже його сім’я найбільша. Він дає імена всьому, що є довкола.

Прикметник не погоджувався хилитися перед Іменником, і доводив, що він виражає ознаку всіх предметів чи їх приналежність.
Почувши це, Числівник заявив, що від нього залежить число, кількість предметів чи їх порядок при лічбі, а тому він нікому не буде коритися.
Займенник гордо випнув груди і заявив, що хоча він і не називає особу, предмет, ознаку чи кількість, але вказує на них. А ще тільки він запобігає виникненню тавтології — грубої лексичної помилки, і хоча за кількістю поступається іншим частинам мови, але має аж дев’ять розрядів.
Дієслово і собі не змовчало і почало доводити, що дія у світі важливіша за будь-яку інформацію, а тому царем повинне стати саме воно. Тим більше, що в нього є два вірних помічника: Дієприкметник і Дієприслівник.
Прислівник довго мовчав, а тоді й собі встряв у суперечку. Він доводив, що користується всіма частинами мови, ніколи ні до кого не пристосовується, бо не має закінчень, мовляв, серед самостійних частин мови він найсамостійніший.
Довго сперечалися самостійні частини мови між собою, а потім звернули увагу на Прийменник, Сполучник і Частку, які мовчки стояли в кутку.
—Ось без кого ми можемо обійтися, — перший вигукнув Іменник.

Прикметник не погоджувався хилитися перед Іменником, і доводив, що він виражає ознаку всіх предметів чи їх приналежність.
Почувши це, Числівник заявив, що від нього залежить число, кількість предметів чи їх порядок при лічбі, а тому він нікому не буде коритися.
Займенник гордо випнув груди і заявив, що хоча він і не називає особу, предмет, ознаку чи кількість, але вказує на них. А ще тільки він запобігає виникненню тавтології — грубої лексичної помилки, і хоча за кількістю поступається іншим частинам мови, але має аж дев’ять розрядів.
Дієслово і собі не змовчало і почало доводити, що дія у світі важливіша за будь-яку інформацію, а тому царем повинне стати саме воно. Тим більше, що в нього є два вірних помічника: Дієприкметник і Дієприслівник.
Прислівник довго мовчав, а тоді й собі встряв у суперечку. Він доводив, що користується всіма частинами мови, ніколи ні до кого не пристосовується, бо не має закінчень, мовляв, серед самостійних частин мови він найсамостійніший.
Довго сперечалися самостійні частини мови між собою, а потім звернули увагу на Прийменник, Сполучник і Частку, які мовчки стояли в кутку.
—Ось без кого ми можемо обійтися, — перший вигукнув Іменник.