Ще хочеться ласкавого тепла і сонячного світла, а вже стукає у віконце важкими каштанами і стиглими горіхами осінь. Вона приходить до нас з яскравими кольорами, солодкими плодами, різноколірним листям, запахами вологої землі і лісових грибів.
Рання осінь, дні блакитні і прозорі. З ранку виходиш під парасолькою і в капюшоні, а просто біля самого ганку - велика калюжа. Які хороші, які життєдайні ці дощики після літньої спеки, що так виснажує! Знову починає зеленіти трава, радіють квіти на клумбах і герань на моєму балконі! Якнайкращі кравчині одягають золоту осінь у свої вишукані строї. На стежини, газони, тротуари і лавки в парку падає і з тихим шерехом лягає різноколірне листя з кленів, вишень, акацій і тополь. Часто зривається скажений вітер і несе мертве листя у веселому танці.
Пізньої осені природа рідко нагадує про свою чарівність. Вона холодна і безживна. У небі нескінченною чергою пливуть сірі хмари, сіре небо відбивається в сірій річці. Холодно, сиро, тужливо. А про себе вже нагадує морозним вітром зла зима. Зрізали вже в городах навіть останню капусту, і зайцеві стало нічого вкрасти. Відлетіли спочатку граки і ластівки, за ними потяглися жайворонки, журавлі, гуси, чаплі. Зяблики, синиці і блакитні сойки не відлітають в теплі краї, вони живуть в густих заростях ожини, шипшини або виноградної лози і живляться їх насінням і плодами, та ще тим, чим ми, люди, підгодовуємо їх в цей скрутний час. Звірі запасають їжу на зиму, міняють одіяння, готують собі теплі житла.
А у селянина хіба мало справ восени? Дуже багато. Насамперед потрібно зібрати з полів урожай та укрити його в засіках, щоб добре зберігся. А ще потрібно заготовити дрова, без яких холоднечу не переживеш, сіно для худоби, гриби і ягоди, сходити на риболовлю і полювання. Потрібно запастися теплим одягом, тому умільці в'яжуть вовняні шкарпетки, светри, шарфи і рукавиці.
Осінь - час роздумів під теплим пледом, читання хороших віршів. Наприклад, Пушкіна, який так любив осінь, що захоплено вигукував: "І з кожною осінню я воскресаю знову".
Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до нiмоти. Хто ще умiв любити так, як ти, Хто кликати умiв ще так до бою, Кого ще так боялися кати! Так звучить вiрш Дмитра Павличка "До Франка", але цi слова вiдтворюють i моє ставлення до Т. Г. Шевченка. Справдi, як можна не захоплюватися ним, не схилятися перед його стражданнями i його мужнiстю! Вiн був сонцем нашоï поезiï, символом високого духу украïнськоï нацiï, i водночас живою, чутливою i вразливою людиною. Вперше дiзналась я про Шевченка ще в ранньому дитинствi. У нас вдома була величезна книга - ювiлейне видання "Кобзаря". Вiд книги вiяло загадковiстю. Спочатку менi були доступнi лише "картинки", але потiм поступово почав вiдкриватися свiт створених Шевченком образiв. Зачарували мене прекраснi пейзажi Украïни, змальованi генiальним майстром слова, повiяло запахом квiту вишневого (точнiсiнько, як навеснi в селi, де живе моя бабуся), зашелестiли верби, що ростуть "мiж ярами над ставами", торкнувся душi вiтерець, що тихесенько вiє над Украïною. Назавжди запам'ятаю я i дiвчат з романтичних балад про дивовижне кохання та гiрку розлуку ("Причинна", "Утоплена", "Тополя") i смiливих героïчних гайдамакiв, i простих людей, що страждали, шукали щастя, i не могли знайти його у своєму важкому життi за крiпаччини. Хтось з них викликав спiвчуття, дехто вражав красою своєï душi, був гiдний поваги. Але всi вони, як живi, з'являлися перед очима, доки бринiла музика вiршованих рядкiв. Зiгрiла душу нiжна дружба малого Тараса з Оксаночкою i таке романтичне цнотливе кохання Яреми i Оксани, болем пронизав серце трагiзм долi Лiлеï, Катерини, наймички Ганни. Я захоплююся героïзмом Залiзняка i Гонти, незламнiстю Яна Гуса i мужньою жертовнiстю декабристiв. Свiт думок, почуттiв, iсторичних фактiв, оспiваних великим Кобзарем, став частиною i мого життя. Час вiд часу в рiзних життєвих ситуацiях рядки його вiршiв спливають у пам'ятi, нiби поради мудрого вчителя, i я усвiдомлюю, наскiльки глибоко Шевченко розумiв життя, якщо думки його можуть виявитися корисними i зараз. I я щаслива, що вiн був, є, буде вiчно, поки живий наш народ (а народи ж безсмертнi!). Пишаюся, що i я одного роду-племенi з нашим великим Тарасом.
Ще хочеться ласкавого тепла і сонячного світла, а вже стукає у віконце важкими каштанами і стиглими горіхами осінь. Вона приходить до нас з яскравими кольорами, солодкими плодами, різноколірним листям, запахами вологої землі і лісових грибів.
Рання осінь, дні блакитні і прозорі. З ранку виходиш під парасолькою і в капюшоні, а просто біля самого ганку - велика калюжа. Які хороші, які життєдайні ці дощики після літньої спеки, що так виснажує! Знову починає зеленіти трава, радіють квіти на клумбах і герань на моєму балконі! Якнайкращі кравчині одягають золоту осінь у свої вишукані строї. На стежини, газони, тротуари і лавки в парку падає і з тихим шерехом лягає різноколірне листя з кленів, вишень, акацій і тополь. Часто зривається скажений вітер і несе мертве листя у веселому танці.
Пізньої осені природа рідко нагадує про свою чарівність. Вона холодна і безживна. У небі нескінченною чергою пливуть сірі хмари, сіре небо відбивається в сірій річці. Холодно, сиро, тужливо. А про себе вже нагадує морозним вітром зла зима. Зрізали вже в городах навіть останню капусту, і зайцеві стало нічого вкрасти. Відлетіли спочатку граки і ластівки, за ними потяглися жайворонки, журавлі, гуси, чаплі. Зяблики, синиці і блакитні сойки не відлітають в теплі краї, вони живуть в густих заростях ожини, шипшини або виноградної лози і живляться їх насінням і плодами, та ще тим, чим ми, люди, підгодовуємо їх в цей скрутний час. Звірі запасають їжу на зиму, міняють одіяння, готують собі теплі житла.
А у селянина хіба мало справ восени? Дуже багато. Насамперед потрібно зібрати з полів урожай та укрити його в засіках, щоб добре зберігся. А ще потрібно заготовити дрова, без яких холоднечу не переживеш, сіно для худоби, гриби і ягоди, сходити на риболовлю і полювання. Потрібно запастися теплим одягом, тому умільці в'яжуть вовняні шкарпетки, светри, шарфи і рукавиці.
Осінь - час роздумів під теплим пледом, читання хороших віршів. Наприклад, Пушкіна, який так любив осінь, що захоплено вигукував: "І з кожною осінню я воскресаю знову".