Про таких чабанів кажуть,що він природний чабан, і хоч ростом його природа й не щедро дарувала, але тим врадливіший він коли йдеться про батьківстку честь (Зробити синтаксичний розбір речення)​

1)- Привіт Сашко. 
- Привіт Оленко! 
- Петрику, а ти сьогодні йдеш в бібліотеку? 
- Звісно. Сьогодні я хочу взяти декілька цікавих книжок з казками. 
- Чудово! Я також сьогодні йду в бібліотеку. 
- О, тоді йдемо разом. 
- Давай. 
- Ти читав ось цю книгу? 
- Ні, Оленко. А ти? 
- Я читала. Вона Дуже цікава! 
- Зрозумів. Отже візьму я сьогодні саме цю книжку. 
- Бери, вона дуже цікава. 
- Оленко, а ти часто буваєш в бібліотеці? 
- Так, Петрику. Тут дуже цікаво, і є багато книжок з малюнками. 
- І я часто буваю в бібліотеці. 
- Петрику скільки ти вже ходиш в бібліотеку? 
- Три роки, а ти? 
- А я два. 
- Гаразд Оленко, я пішов додому. Бувай! 
- До зустрічі Петрику! 
 2)-Добрий день 
-Добрий, ви щось хотіли? 
-Так, я хотів взяти книгу -Яка книга вам потрібна? 
-Яку ви можете порадити? 
-Я думаю, тобі сподобається книга Івана Багряного "Тигролови". Ось подивись -Я візьму її -Клас, прізвище? 
-..(такий то клас, таке то прізище) 
-Візьми 
-Дякую, до побачення -До побачення

Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.

Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.

Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…

Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця.