В майбутньому я дуже хотів(ла) стати ветеринаром. Як на мою думку це чудова професія!.Я дуже люблю допомагати тваринам!. І в майбутньому ця професія була б чудовою. Йдучи в магазин за продуктами я бачу багато бідних тварин. Деякі не можуть ходити бо зламана лапка,а у інших ще якісь проблеми з здоров*ям. Мені їх дуже шкода.Деякі люди просто йдуть собі по своїми справами і навіть не думають до тваринам.Можливо дати їм поїсти.їм важко шукати харчі аби не вмерти з голоду. Я з своїми друзями завжди допомагаємо тваринам чим зможемо! Саме тому коли я виросту я стану ветеринаром!
Я сидів на лісовій галявині та милувався зеленню літа. А поблизу, в балці, грайливо дзюркотів струмочок. Світлий, чистий, прозорий - він брав свої витоки з енергійно вируючих джерел. Зачерпнеш в пригоршню джерельної водички - і бачиш в ній клаптик синіючого неба, легенької білої хмаринки. Мені схотілося пройти вздовж течії балакучого потічка. Поверхня його була неначе вилита з дзеркального скла. Він дарував очам всю свою чистоту аж до самого дна. Яке ж це диво: адже ні вдень, ні вночі не замовкає його мелодійно співаюча струна! Я йшов вздовж потічка, а він дзюркотів все дзвінкіше. В деяких місцях люди виторували до струмка стежину. В літню спеку, напевно, не одна людина прихиляла тут коліно, аби втамувати спрагу. Сонце бавилось в течії, неначе сяяло діамантами. А струмочок яскрів та все співав, співав про радощі літа, радощі життя, розповідаючи, яка цінна джерельна водиця для всього живого. Він ніс воду до річки, та, злившись з її потужними струменями, враз замовк. Мені стало сумно. Я придивився до води і помітив бруднувато-жовту каламуть. Куди ж поділись ті ясні та дзвінкі струмені? І скільки по землі тече таких от кришталевих струмочків? Чому вони не спроможні висвітлити, скажімо, Оку? Вочевидь, такі струмки потребують до людини, всіх нас. Тоді і річки стануть такими ж кришталево-чистими та дзвінкоголосими.
Мені схотілося пройти вздовж течії балакучого потічка. Поверхня його була неначе вилита з дзеркального скла. Він дарував очам всю свою чистоту аж до самого дна. Яке ж це диво: адже ні вдень, ні вночі не замовкає його мелодійно співаюча струна! Я йшов вздовж потічка, а він дзюркотів все дзвінкіше. В деяких місцях люди виторували до струмка стежину. В літню спеку, напевно, не одна людина прихиляла тут коліно, аби втамувати спрагу. Сонце бавилось в течії, неначе сяяло діамантами. А струмочок яскрів та все співав, співав про радощі літа, радощі життя, розповідаючи, яка цінна джерельна водиця для всього живого. Він ніс воду до річки, та, злившись з її потужними струменями, враз замовк. Мені стало сумно. Я придивився до води і помітив бруднувато-жовту каламуть. Куди ж поділись ті ясні та дзвінкі струмені? І скільки по землі тече таких от кришталевих струмочків? Чому вони не спроможні висвітлити, скажімо, Оку?
Вочевидь, такі струмки потребують до людини, всіх нас. Тоді і річки стануть такими ж кришталево-чистими та дзвінкоголосими.