Що таке людина? Можна відповісти по-різному. В підручнику з біології людина - це представник класу ссавців, розумна суспільна істота; у сучасній енциклопедії - суб'єкт історичної діяльності та культури, що в процесі самоутвердження проявив себе як особистість; у книзі «Практична психологія людини» - це таїна, яку варто розгадати, чого власне і намагаються досягти сучасні психологи... Цей список можна продовжувати і продовжувати, адже визначень багато, і кожен розуміє їх по-своєму.А що таке Людина з великої літери? Невже це лише розумна істота, котра якимось чином зайняла панівне становище над усім живим і неживим на нашій планеті Земля? Чи, можливо, дещо більше, глибше?.. Безперечно, більше! Насамперед, Людина - це індивідуальність, неповторний мікровсесвіт. Звичайно, цей мікровсесвіт виник на біологічній основі, але ж людина поєднує у собі не лише фізичне тіло, а й невидиму, нематеріальну частинку, що має назву «душа».Бути Людиною просто і складно водночас. Просто тому, що, як не крути, а всі ми народилися людьми, всі ми є різними, особливими, індивідуальними. Складність же полягає у тому, що бути Людиною - це наука, це мистецтво, яке не кожен має здатність опанувати, адже це потребує чимало зусиль та величезного й щирого бажання. Кожному дається єдиний в житті шанс - можливість переродитися з людини у Людину, та не кожному вдається розгледіти і скористатися ним.Тож будьмо уважнішими і, коли прийде час, станьмо Людьми! Станьмо Людьми на благо всього Людства!
Давно-давно, колись в одному з наших наддніпрянських сіл жила дівчина на ім'я Марійка. Багато хлопців сохли за нею, намагаючись привернути її увагу. Якось пішла Марійка до Дніпра, сіла в батьків човен та й попливла на Хортицю. Перепливла, зійшла на берег острова й почала рвати квіти на вінок. Аж раптом відчула, що на неї дивиться молодий рибалка. Зустрілися молодята очима — і навіки полюбилися. Марійка стояла, випустивши квіти з рук, і чекала. Може, хоч слово скаже чарівний незнайомець... Але він мовчав. А по якійсь хвилі підійшов до неї, нагнувся, підняв упущені квіти, і, усміхаючись, віддав їх дівчині. І ніжно-ніжно подивився на неї, знову промовчавши. Отак вони того разу й розійшлися, не сказавши одне одному жодного слова. Аж згодом Марійка, пливучи на Хортицю до свого милого, задумалася, засумувала й не помітила, що бистрина несе її човна на скелі, між якими вирувала й пінилася вода.
Якось пішла Марійка до Дніпра, сіла в батьків човен та й попливла на Хортицю. Перепливла, зійшла на берег острова й почала рвати квіти на вінок. Аж раптом відчула, що на неї дивиться молодий рибалка. Зустрілися молодята очима — і навіки полюбилися.
Марійка стояла, випустивши квіти з рук, і чекала. Може, хоч слово скаже чарівний незнайомець... Але він мовчав. А по якійсь хвилі підійшов до неї, нагнувся, підняв упущені квіти, і, усміхаючись, віддав їх дівчині. І ніжно-ніжно подивився на неї, знову промовчавши. Отак вони того разу й розійшлися, не сказавши одне одному жодного слова.
Аж згодом Марійка, пливучи на Хортицю до свого милого, задумалася, засумувала й не помітила, що бистрина несе її човна на скелі, між якими вирувала й пінилася вода.
Але обставину так підкреслюємо _._._._._.