І. Прочитайте текст. Розкажіть, яким у вашій уяві постав художник. Чому

автор називає творчість митця «суцільним дивом»? Що найбільше здивува-

ло вас?

Його творчість — суцільне диво. Він малює ікони на старих цер-

ковних дошках, яким по 100 і більше років, любить повторювати,

що його рукою водять ангели, а він лише гач. Цей художник

не боїться експериментувати і постійно дивує світ своїми фантазія-

ми, а нещодавно він установив своєрідний творчий рекорд, намалю-

вавши на кожен день року 365 Богородиць, які мають одну і ту ж

композицію, але залишаються абсолютно різними: сумними, весе-

лими, замріяними…

Лев Скоп не тільки творить нове, але й відновлює старе; його

терплячості й скрупульозності можна лише позаздрити, адже старо-

винну церкву Юра (пам’ятку, внесену до списку ЮНЕСКО) у містеч-

ку Дрогобич, що на Західній Україні, чоловік реставрує понад 28

років (С. Грицюк).

ІІ. Запитання й завдання:

1. Проаналізуйте складні речення з різними видами сполучникового і без-

сполучникового зв’язку. Накресліть схему кожного такого речення.​

Люди бувають різні, тому й поводяться по-різному, і вчинки в них різні. Одні люди добрі, лагідні, в них і вчинки добрі. Такі люди допомагають іншим. Якщо в них є можливість, вони завжди подадуть бідному або до каліці чи старенькому. З таких людей виходять добрі друзі, на яких можна покластися, знаючи, що ця людина тобі до Така людина ніколи не видасть тебе і не розповість твою таємницю.Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя.

Гуляючи осіннім лісом помічаєш, що осінь вже обережно торкнулася своїм пензлем розкішного одягу дерев, залишивши де-не-де жовті й червоні плями.Аж раптом очі натрапляють на порожню пластикову пляшку. Ще далі помічаю зрубане деревце, сліди від вогнища… А он іще пляшки, одноразовий посуд, залишки іжі. О цивілізаціє! Від тебе не втечеш! Ти дібралась і сюди. Але у надто спотвореному вигляді… Стежками мого вимріяного лісу пройшла людина, залишивши після себе купи сміття.
Приємні враження кудись зникають, від романтичного настрою не залишається й згадки. Далі йду повільно, замислюючись. Все думаю: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинялося серце природи, щоб не забруднювалися річки, не засмічувалися ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі, риби? Хто повинен турбуватися про це: екологи, уряд країни, партія «зелених» ? А може, кожен з нас? Адже іноді достатньо не зірвати квітку, не зламати гілку, не зрубати ялинку під Новий рік, не викинути сміття в річку, не запалити вогнище в лісі…