Прочитайте текст. Уривком з якого твору він є? Виконайте його лінгвістичний міні-аналіз.
Жили ми такеньки з бідою та з журбою до осені. Тут і зчинилось...
Одного дня трусили в садку яблука в коші, а чоловік мій струшує та все з яблуні на мене поглядає то з-за тії гілки, то з-за тії. Трохи вже й притомилась бабуся, – сіла одпочити.
– От уже й літечко красне минулося! – промовила, – сонечко ще світить, та вже не гріє.
Сеє кажучи, роздивляється навкруги.
– Устино-голубко! Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? – питає мене.
Я гляну – аж справді коло тину купка діток.
– А що, дітки? – питає бабуся, – Чого прийшли, мої соколята?
Малі мовчать та тільки оком закидають у коші з яблуками.
– Ходіть лишень ближче, хлопченята: я по яблучку вам дам! – каже на їх
бабуся.
Дітвора так і сипнула в гад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара
обділя їх, а стара обділя... Загуготіло, загомоніло коло нас: звісно, діти. Коли се зненацька як гримне пані:
– А то що?
Перелякались діти. Которі в плач, а хто в ноги, — тільки залопотіло. І в мене серце заколотилось. Бабуся спокійненько одповіщає:
– Се, – каже, – я по яблучку діткам дала.
– Ти дала? Ти сміла? – заверещить пані(сама аж труситься). – Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!
– Я – злодійка!? – вимовила стара... Зблідла, як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились.
– Більш красти не будеш! – кричить пані. – Я тебе давненько пристерігаю, – аж от коли піймалась... Панські яблука роздавати!
– Не крала я зроду-віку мого, пані, – одмовляе стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить. – Пан ніколи не боронив, сам дітей обділяв. Бог для всіх родить. Подивіться, чи для вашої ж душі мало?
– Мовчи! – писнула пані, наскакуючи.
Хруснули віти. З-за зеленого листя визирає мій чоловік, та такий у його погляд страшний! Я тільки очима його благаю.
– Злодійка! Злодійка! – картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає.
– Не по правді мене обмовляєте! Я не злодійка, пані! Я вік ізвікувала чесно, пані!
– Ти ще зо мною заходиш?
Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!
Захиталась стара: я кинулась до неї; пані — до мене; мій чоловік — до
пан моя дитино, – промовляє до мене бабуся, – Не турбуйся, не
гніви панії.
А пані вже вчепилась у мої коси... (Марко Вовчок)
Жанр — соціальна повість
Час написання — 1858-1859 роки
Тема: зображення тяжкого становища кріпаків та наростання стихійного протесту проти несправедливості та неволі.
Ідея: змалювання почуття волелюбності народних мас, показу протилежних поглядів на любов, шлюб, солдатчину.
Композиція
Експозиція — І розділ, у якому читач знайомиться з оповідачкою Устиною; про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття героїні.
Зав’язка – Приїзд панночки й обрання Устини покоївкою.
Розвиток дії — настає через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір. Кульмінація – Сцена, у якій пані побила стару кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на перешкоді став Прокіп. Розв’язка — Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.