Прочитайте текст. Визначте, що виражає заголовок: тему чи основну думку. З’ясуйте стиль мовлення тексту. Випишіть сполучники сурядності, визначити групу за значенням. Випишіть з тексту слова-синоніми до назви палацу «Ластів’яче гніздо».
ПАЛАЦ «ЛАСТІВ’ЯЧЕ ГНІЗДО»
Ця казкова споруда біля селища Гаспри стала символом Криму і своєрідною емблемою його Південного берега. Палац збудований за проектом онука видатного архітектора, живописця, скульптора й теоретика мистецтва Всеволода Сергійовича Шервуда. Проте «Ластів’яче гніздо» знайшло свого автора випадково. В. Шервуд поїхав до Криму у подорож і несподівано отримав чудове замовлення — збудувати замок на скелі над морем.
У створенні будівлі проявилися не тільки творчі симпатії автора, а й уподобання замовника. Дух захоплює сміливе розташування витонченої камерної споруди над високим урвищем Аврориної скелі. Сама думка про можливість зведення цієї будівлі в таких умовах здається безглуздою, але очевидне змушує повірити в реальність її існування.
Невелика споруда вирішена у вигляді чотирьох органічно пов’язаних об’ємів: паралелепіпеда, двох кубів і циліндра. А засобами художньої виразності палацу є і пояси, і зубці, і башти з декоративними вежками. З трьох боків замку розташований оглядовий майданчик. З нього відкривається то краєвид на море, то берег у бік Ялти (За О. Седаком).
Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати.
Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».
Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.
Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.