Прочитайте текст. Знайдіть слова зі зменшено – пестливим значенням. Випишіть їх, позначивши в них суфікси. З якою метою автор їх
використовує?
…Була вона манісінька, як кошенятко. Була вона добра, лагідна,
звичайненька, роботяща. Мала довгу вовничку, що мов щовком, вкривала все
її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто –
фіалкову квіточку – «братки». Та були в неї голенькі зісподу , рожеві лапки.
Згаяний час то втрачений час. Його не можна зважити або покласти в кишеню, виміряти лінійкою або загорнути в газету. Іноді його катастрофічно не вистачає, руйнуються наші плани, і важкий прес обставин деформує долі наших близьких і зовсім сторонніх для нас людей Але іноді буває й так, що його надлишок змушує нас думати про те, як би швидше позбутися від нього. Так, мова йде про час.
Все в нашому житті, кожен подих, має свою ціну. І розраховуватися доводиться не чимось матеріальним, а секундами і хвилинами нашого життя. Наприклад, відпрацювавши робочий день, ми отримуємо за нього зарплату. Але подумайте про те, що за ці гроші ми заплатили 7-8 годинами нашого життя. Коли ми на зупинці чекаємо трамвая – це теж коштує кілька хвилин нашого життя. І хвилини, перетікаючи в години, складають дні, місяці, роки. Куди ж іде те, що кожному з нас дається тільки раз?
Якось раз людина, отримавши зарплату і радісно стискаючи в кишені пачку грошей, зайшла на базар. Купуючи то подарунок для дружини, то необхідні продукти, вона щедро розплачувалася з продавцями. Так було до тих пір, поки опустивши руку в кишеню, людина замість товстої пачки намацала всього один папірець і кілька дрібних монет.
Чи не схоже це на наше необережне поводження з часом? Коли ми молоді, нам здається що старість ще так далеко. А літня людина лише дивується, куди ж поділася та маса років, яка ще вчора здавалася такою нескінченною. Як же швидко розчинилася вона у вирі життя .
У чому ж сенс життя? На що має бути витрачено мій час? Люди часто самі собі та іншим задають подібні питання. Які ж справи мають цінність і на що в першу чергу має бути направлено мою увагу? Для чого кожен з нас має обмежений і дуже цінний запас часу?
Подивіться на дію часу в навколишньому світі, в людях, та й у нас самих. Чи не складається у вас враження, що вплив часу на все, що оточує нас, виявляється досить руйнівним? Маючи безперечну цінність, час все ж покриває зморшками наші обличчя, забирає силу, білої хуртовиною посипає наші голови. Могутні жорна часу руйнують будинки і міста, перемелюють камені і творіння давніх скульпторів, висушують річки, засипають піском родючі землі. Та й чи є що на землі, що може протистояти натиску настільки могутньою сили?
Якби у нас була можливість створювати речі, що не підвладні потоку часу? Напевно, скульптор, який створює пам’ятник, над яким не владний час, буде надавати своїй роботі величезне значення і направить на неї куди більше сил, ніж на ту, яка через 100, 200 або 1000 років буде розчавлена невблаганним пресом століть. Напевно, і всі ми віддали б перевагу саме такій роботі. Навіщо будувати будинок, який через кілька років потрібно буде ремонтувати, якщо можна побудувати такий, що буде стояти не тільки 100 років, але і наші далекі нащадки зможуть постійно користуватися його затишком, не ремонтуючи? Так чи є на землі можливість докласти свої сили до такого будівництва?
Відповідь на це питання здається нам однозначним. Але все ж таки, не дивлячись на безнадійність і відчай, які здатні навіяти нам руйнівні сили, ці сили приводяться в рух часом. І просто треба завжди пам’ятати, що згаяний час – то втрачений скарб, найцінніше, що е у нашому житті.
1. Існують прекрасні дороги, націлені на перемоги (П. Осадчук).
2. Біля входу в парк порослому високою травою, царювала тиша (І. Нечуй-Левицький).
3. Висохлий за літо потічок, безшумно звився чорним вужиком (М. Стельмах).
4. Іноді, глибоку тишу порушує стукіт дятла, чи шерех збитої білкою шишки (О. Донченко).
5. Строкатий сад, колисаний вітерцем, обізвався легким шелестом гілля (Є. Гуцало).
6. Десь, далеко в морі, оповитому темрявою, світив вогниками пароплав (М. Трублаїні).
7. Долинка, вишита сонцем, пускає їм в очі веселі, сліпучі зайчики (М. Стельмах).
8. На лісовій галявині стояла, вкрита очеретом, хатина (О. Донченко).
9. Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої... (М. Коцюбинський).
10. Добріє світ, народжений в любові (Т. Коломієць).