Моя улюблена книга — це «Маленький принц» А. Сент-Екзю- пері. Познайомився я з нею давно. Як розповідав мені брат, він ледве врятував цю книжечку від мене. Тоді мені було два рочки. Звісно, я цього не пам’ятаю, але, напевно, тоді мені книжечка дуже сподобалась.
Потім «Маленького принца» мені читала ввечері мама. Разом ми розглядали малюнки, і я думав, що герой оповіді схожий на мене. Я теж хотів взяти олівець і намалювати що-небудь схоже на «удава, який поглинає свою жертву цілком, не жуючи. Після цього він вже не може поворухнутися й спить півроку поспіль, поки не перетравить їжу».
Хочу сказати, що по-справжньому захопив мене сюжет «Маленького принца» тільки тоді, коли я сам прочитав книгу. Усі планети, які відвідав Маленький принц, ожили в моїй уяві. Але понад усе мене вразила розповідь принца про його власну планету. На ній, так само, як і на нашій планеті Земля, росли дивовижні квіти, кущі й дерева. Найстрашнішим з-поміж них був баобаб. Якщо не впізнати баобаб відразу, то він починав розселятися по всій планеті. Його міцне коріння руйнувало планету, особливо, якщо вона була маленькою. А найпрекраснішою рослиною планети була троянда. Троянда, як справжня красуня, була вибагливою, її настрій постійно змінювався. Найбільше мені запам’ятався епізод, в якому звучить відомий тепер всім у світі вислів: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Раніше я хотів, щоб батьки подарували мені собаку. Тепер я зрозумів, що не готовий до цього: собака вимагає турботи й захисту. Він не любить залишатися на самоті.
Крім того, його щоденно вранці й ввечері треба вигулювати. Завдяки улюбленій книжці я зрозумів, що треба відповідати за свої слова й вчинки. Треба цінувати дружбу й повсякчас докладати зусиль, щоб люди теж з повагою ставилися до тебе.
Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.
Объяснение:
Моя улюблена книга — це «Маленький принц» А. Сент-Екзю- пері. Познайомився я з нею давно. Як розповідав мені брат, він ледве врятував цю книжечку від мене. Тоді мені було два рочки. Звісно, я цього не пам’ятаю, але, напевно, тоді мені книжечка дуже сподобалась.
Потім «Маленького принца» мені читала ввечері мама. Разом ми розглядали малюнки, і я думав, що герой оповіді схожий на мене. Я теж хотів взяти олівець і намалювати що-небудь схоже на «удава, який поглинає свою жертву цілком, не жуючи. Після цього він вже не може поворухнутися й спить півроку поспіль, поки не перетравить їжу».
Хочу сказати, що по-справжньому захопив мене сюжет «Маленького принца» тільки тоді, коли я сам прочитав книгу. Усі планети, які відвідав Маленький принц, ожили в моїй уяві. Але понад усе мене вразила розповідь принца про його власну планету. На ній, так само, як і на нашій планеті Земля, росли дивовижні квіти, кущі й дерева. Найстрашнішим з-поміж них був баобаб. Якщо не впізнати баобаб відразу, то він починав розселятися по всій планеті. Його міцне коріння руйнувало планету, особливо, якщо вона була маленькою. А найпрекраснішою рослиною планети була троянда. Троянда, як справжня красуня, була вибагливою, її настрій постійно змінювався. Найбільше мені запам’ятався епізод, в якому звучить відомий тепер всім у світі вислів: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Раніше я хотів, щоб батьки подарували мені собаку. Тепер я зрозумів, що не готовий до цього: собака вимагає турботи й захисту. Він не любить залишатися на самоті.
Крім того, його щоденно вранці й ввечері треба вигулювати. Завдяки улюбленій книжці я зрозумів, що треба відповідати за свої слова й вчинки. Треба цінувати дружбу й повсякчас докладати зусиль, щоб люди теж з повагою ставилися до тебе.
Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.