Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до нiмоти. Хто ще умiв любити так, як ти, Хто кликати умiв ще так до бою, Кого ще так боялися кати! Так звучить вiрш Дмитра Павличка "До Франка", але цi слова вiдтворюють i моє ставлення до Т. Г. Шевченка. Справдi, як можна не захоплюватися ним, не схилятися перед його стражданнями i його мужнiстю! Вiн був сонцем нашоï поезiï, символом високого духу украïнськоï нацiï, i водночас живою, чутливою i вразливою людиною. Вперше дiзналась я про Шевченка ще в ранньому дитинствi. У нас вдома була величезна книга - ювiлейне видання "Кобзаря". Вiд книги вiяло загадковiстю. Спочатку менi були доступнi лише "картинки", але потiм поступово почав вiдкриватися свiт створених Шевченком образiв. Зачарували мене прекраснi пейзажi Украïни, змальованi генiальним майстром слова, повiяло запахом квiту вишневого (точнiсiнько, як навеснi в селi, де живе моя бабуся), зашелестiли верби, що ростуть "мiж ярами над ставами", торкнувся душi вiтерець, що тихесенько вiє над Украïною. Назавжди запам'ятаю я i дiвчат з романтичних балад про дивовижне кохання та гiрку розлуку ("Причинна", "Утоплена", "Тополя") i смiливих героïчних гайдамакiв, i простих людей, що страждали, шукали щастя, i не могли знайти його у своєму важкому життi за крiпаччини. Хтось з них викликав спiвчуття, дехто вражав красою своєï душi, був гiдний поваги. Але всi вони, як живi, з'являлися перед очима, доки бринiла музика вiршованих рядкiв. Зiгрiла душу нiжна дружба малого Тараса з Оксаночкою i таке романтичне цнотливе кохання Яреми i Оксани, болем пронизав серце трагiзм долi Лiлеï, Катерини, наймички Ганни. Я захоплююся героïзмом Залiзняка i Гонти, незламнiстю Яна Гуса i мужньою жертовнiстю декабристiв. Свiт думок, почуттiв, iсторичних фактiв, оспiваних великим Кобзарем, став частиною i мого життя. Час вiд часу в рiзних життєвих ситуацiях рядки його вiршiв спливають у пам'ятi, нiби поради мудрого вчителя, i я усвiдомлюю, наскiльки глибоко Шевченко розумiв життя, якщо думки його можуть виявитися корисними i зараз. I я щаслива, що вiн був, є, буде вiчно, поки живий наш народ (а народи ж безсмертнi!). Пишаюся, що i я одного роду-племенi з нашим великим Тарасом.
П'яте колесо до воза – як торішній сніг.
Грати на нервах – тріпати нерви.
Підвести під монастир – загнати на слизьке.
Сидіти склавши руки – бити байдики.
Крутитися як білка в колесі – крутитися наче курка в решеті.
Між молотом і ковалдою – між двох вогнів.
Бісики пускати – грати очима.
Забивати памороки – забити тяму в голові.
Умиватися слізьми – розсипати кислиці.
Вбиватися в колодочки – зводитися на ноги.
Води не змутить – на голові воду носить і не хлюпне.
Піймати облизня – пошитися у дурні.
Піймати на гарячому – за руку зловити.
Між небом та землею – ні туди ні сюди.
Записати собі на лобі – в тямки вбити.
Замовляти зуби – замилювати очі.
Передати куті меду – перегнути палку.
Межи хатою й коморою заблукати – серед села дороги не знайти.