Тема людяності ніколи не втрачала актуальності. То що ж робить людину Людиною? На це питання неможливо дати вичерпну відповідь, тож варто розглянути кілька варіантів.
По-перше, це присутність якомога більшої кількості духовних чеснот в особистості, бажання постійно розвиватися і прагнути до чогось кращого. Частково це вибір кожного, але починається з багаторічного виховання вдома й у школі. Людяність полягає в сукупності цінностей, у мислення, у ставленні як до рідних, так і до малознайомих людей. По-друге, людина стає Людиною тоді, коли кожен, навіть найбільш непомітний її вчинок свідчить про доброту і духовність. Тоді й оточуючі стануть із повагою ставитися до цієї особи. Все починається із загальних якостей, наприклад ввічливості, відповідальності, терплячості. Володіння ними — неодмінна частина права називатися Людиною. Цікаво й те, що ми не можемо самі про себе так сказати, цей статус потрібно заслужити.
Яскравим прикладом із літератури може слугувати головна героїня однойменного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». Дівчина віддано, не задумуючись над тим, що робить, складала пісні, які стали історичними. Вона жила чесно, не втратила себе навіть тоді, коли її звинуватили у вбивстві. Можливо, Маруся не стала щасливою, однак змогла залишитися Людиною всупереч усім життєвим випробуванням. Дівчина працювала, скільки могла, нікого не звинувачуючи у власній тяжкій долі. Її стійкість заслуговує поваги.
Не можна не згадати випадку з життя, коли ми разом із класом відвідували людей похилого віку, допомагали їм по господарству. Разом із тим мали нагоду почути їхні унікальні історії, яких за стільки років назбиралося чимало. У них було все: радість і горе, перемоги і невдачі, дружба й ворожнеча. Ці люди пережили все достойно і навіть на схилі років не втратили оптимізму, досі ставляться з гумором до життя. Вони — гідний приклад тих, хто справді може без перебільшення називатися Людиною.
Із усього сказаного можна зробити висновок, що стати Людиною з великої літери — це теж складна праця, не кожен може так називатися. Потрібно все життя підтримувати звання, здобуте роками старань, а втратити його дуже легко.
Ішли лісом два товариші, і вискочив проти них ведмідь. Один кинувся навтьоки, видерся на дерево й заховався, а другий залишився на дорозі. Робити йому було нічого: він упав на землю й удав з себе мертвого. Ведмідь підійшов до нього й почав нюхати: той і дихати перестав. Ведмідь понюхав йому обличчя, подумав, що він мертвий, і відійшов. Коли ведмідь пішов, хлопчик зліз з дерева і сміється: — Ну що,— кагке,— ведмідь тобі на вухо говорив? — А він сказав мені, що погані ті люди, які в небезпеці від товаришів тікають.
Тема людяності ніколи не втрачала актуальності. То що ж робить людину Людиною? На це питання неможливо дати вичерпну відповідь, тож варто розглянути кілька варіантів.
По-перше, це присутність якомога більшої кількості духовних чеснот в особистості, бажання постійно розвиватися і прагнути до чогось кращого. Частково це вибір кожного, але починається з багаторічного виховання вдома й у школі. Людяність полягає в сукупності цінностей, у мислення, у ставленні як до рідних, так і до малознайомих людей. По-друге, людина стає Людиною тоді, коли кожен, навіть найбільш непомітний її вчинок свідчить про доброту і духовність. Тоді й оточуючі стануть із повагою ставитися до цієї особи. Все починається із загальних якостей, наприклад ввічливості, відповідальності, терплячості. Володіння ними — неодмінна частина права називатися Людиною. Цікаво й те, що ми не можемо самі про себе так сказати, цей статус потрібно заслужити.
Яскравим прикладом із літератури може слугувати головна героїня однойменного роману Ліни Костенко «Маруся Чурай». Дівчина віддано, не задумуючись над тим, що робить, складала пісні, які стали історичними. Вона жила чесно, не втратила себе навіть тоді, коли її звинуватили у вбивстві. Можливо, Маруся не стала щасливою, однак змогла залишитися Людиною всупереч усім життєвим випробуванням. Дівчина працювала, скільки могла, нікого не звинувачуючи у власній тяжкій долі. Її стійкість заслуговує поваги.
Не можна не згадати випадку з життя, коли ми разом із класом відвідували людей похилого віку, допомагали їм по господарству. Разом із тим мали нагоду почути їхні унікальні історії, яких за стільки років назбиралося чимало. У них було все: радість і горе, перемоги і невдачі, дружба й ворожнеча. Ці люди пережили все достойно і навіть на схилі років не втратили оптимізму, досі ставляться з гумором до життя. Вони — гідний приклад тих, хто справді може без перебільшення називатися Людиною.
Із усього сказаного можна зробити висновок, що стати Людиною з великої літери — це теж складна праця, не кожен може так називатися. Потрібно все життя підтримувати звання, здобуте роками старань, а втратити його дуже легко.
Один кинувся навтьоки, видерся на дерево й заховався, а другий залишився на дорозі. Робити йому було нічого: він упав на землю й удав з себе мертвого.
Ведмідь підійшов до нього й почав нюхати: той і дихати перестав. Ведмідь понюхав йому обличчя, подумав, що він мертвий, і відійшов.
Коли ведмідь пішов, хлопчик зліз з дерева і сміється:
— Ну що,— кагке,— ведмідь тобі на вухо говорив?
— А він сказав мені, що погані ті люди, які в небезпеці від товаришів тікають.