До того часу, хоч і існували певні моральні правила, які відображали вимоги суспільства до своїх членів і регулювали відносини між людьми, проте вони були настільки вплетені у повсякденне життя та діяльність людей, настільки були вимушеними, що члени суспільства несвідомо додержувалися цих норм, не замислюючись про їх походження, про те, чому вони саме такі, а не інші. Тобто мораль ще не була ідеологією і не виступала об’єктом дослідження. Щоправда, у філософії протягом усієї її історії робилися спроби розв’язати питання про суть і походження моралі, однак наукове пояснення ця проблема дістала тільки у філософії марксизму.
Як відомо, навіть такий видатний матеріаліст, як Л. Фейербах, у питаннях моралі залишався на ідеалістичних позиціях. Правда, з деяких питань він критикував ідеалістів (зокрема І. Канта), доводив неможливість існування «автономної» моралі, яка має справу тільки з самосвідомістю суб’єкта, його «я». «Про мораль мова може йти лише тоді, - писав Фейєрбах,- коли ставиться на обговорення відношення людини з людиною, одного з іншим, Я з Ти»4. Проте суспільна людина Фейербаха залишалася абстрактною людиною. Її відношення з іншими людьми — це відношення двох абстрактних індивідів, поза сферою їх діяльності, безвідносно до форм суспільства, класів і т. ін. За висловом Ф. Енгельса, щодо форми Фейєрбах є начебто реалістичним, оскільки за відправну точку він бере людину, однак про світ, в якому живе ця людина, у нього немає й мови, і тому його людина є такою ж абстрактною людиною, яка фігурує і у філософії релігії5.
Виходячи з поняття абстрактної людини з її прагненням до щастя і справедливості, Л. Фейєрбах вважав, що їх можна досягти шляхом морального вдосконалення, розумного обмеження і загальної любові один до одного. Звичайно, слова «справедливість», «рівність», «людяність» красиво звучать, проте якшо для втілення їх у життя немає об’єктивних передумов, вони залишаться марною мрією. Як писав Ф. Енгельс, з мораллю Фейєрбаха, з його проповіддю любові всіх до всіх трапилося те саме, що і з її попередницями. «Вона викроєна для всіх часів, для всіх народів, для всіх обставин і саме тому її неможливо засотувати ніде і ніколи»6.
Щоб перейти від фейєрбахівської абстрактної людини до дійсних живих людей з їх реальними моральними відносинами, потрібно було розглядати їх у процесі практичної діяльності, в їх суспільних відносинах. Це і зробили К. Маркс і Ф. Енгельс, поширивши матеріалізм на пояснення історії, що дало змогу правильно, з матеріалістичних позицій відповісти на питання про походження і суть суспільної свідомості взагалі і моралі зокрема. Вони відкрили «закон розвитку людської історії: той, до останнього часу прихований під ідеологічними нашаруваннями, простий факт, що люди насамперед повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, перш ніж бути спроможними займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т. д.»7. Основоположники наукового комунізму показали, що поняття моралі, як і інших форм суспільної свідомості, можна зрозуміти не з них самих, не з так званого загального розвитку людського духу, що суть їх, дії людей і форми їх свідомості визначають існуючі життєві відносини, які так само незалежні від них, як б дихання. «Люди, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди кінець кінцем з практичних відносин, на яких грунтується їх класове становище, тобто з економічних відносин, в яких відбувається виробництво і обмін»8.
Але головне положення марксизму про зумовленість суспільної свідомості суспільним буттям не можна спрощувати, його не слід розуміти як вираження безпосередньої залежності моральності окремої людини від її матеріального становища. Так, у побуті марксистське положення «буття визначає свідомість» дехто вживає у тому розумінні, що, мовляв, невелика зарплата дає право і на відсталу свідомість: «Спочатку створіть мені матеріальний добробут, а потім уже вимагайте високоморальної поведінки». Але неважко впевнитися, що моральна поведінка не залежить безпосередньо від індивідуального існування, побуту. Коли б це було так, то будь-який багатій, живучи у розкошах, повинен був би мати високу свідомість і моральність, а простий робітник ніколи не зміг додержуватись передової моралі свого класу. З цього приводу А. Лабріола писав: «Лише якому-небудь кретину могла прийти в голову думка, що моральність тієї чи іншої людини строго відповідає її матеріальному становищу»
На мою думку, щоб стати оптимістом слід завжди налаштовуватися на позитивне мислення. Не варто заздалегідь програмувати себе на невдачу, інакше так і станеться. Потрібно уникайте негативних оцінок "як все погано", "нічого хорошого чекати не варто". Потрібно намагатися не вживати таких висловів, які зможуть "притягти" невдачу - "у мене нічого не вийде", "я невдачливий", "мені це не під силу".
Ми повинні сприймати тимчасові життєві труднощі як карму або долю, варто навіяти собі, що ці лише тимчасові труднощі, і біла смуга життя обов'язково змінить чорну.
Ніколи не потрібно шукати в собі тільки слабкі сторони, і не звинувачуват себе у всіх бідах - не може такого, щоб у всіх бідах була винна лише одна людина. Напевно причиною проблем стає також і простий збіг обставин, а також банальне невезіння. Навпаки, причиною невдач найчастіше є занижена самооцінка, що не дозволяє людині повною мірою реалізувати себе. Для того, щоб повірити в свої сили, обов'язково потрібно досягти невеликої, але такої цінної перемоги над невдачами, невезенням і самим собою.
Я вважаю, що потрібно частіше слухати "класику". Класична музика сприяє підняттю настрою, поліпшення пам'яті і знижує вплив стресів.
На мою думку, ще потрібно знайти собі захоплення до душі. Будь-яке захоплення подарує смак до життя - для нудьги і нудьги не повинно залишатися часу. Нехай робота чи хобі будуть в радість, і приносять свіжі та яскраві емоції та враження.
І наостанок, щоб бути оптимістом, потрібно частіше посміхатися - і тоді удача посміхнеться вам у відповідь!
До того часу, хоч і існували певні моральні правила, які відображали вимоги суспільства до своїх членів і регулювали відносини між людьми, проте вони були настільки вплетені у повсякденне життя та діяльність людей, настільки були вимушеними, що члени суспільства несвідомо додержувалися цих норм, не замислюючись про їх походження, про те, чому вони саме такі, а не інші. Тобто мораль ще не була ідеологією і не виступала об’єктом дослідження. Щоправда, у філософії протягом усієї її історії робилися спроби розв’язати питання про суть і походження моралі, однак наукове пояснення ця проблема дістала тільки у філософії марксизму.
Як відомо, навіть такий видатний матеріаліст, як Л. Фейербах, у питаннях моралі залишався на ідеалістичних позиціях. Правда, з деяких питань він критикував ідеалістів (зокрема І. Канта), доводив неможливість існування «автономної» моралі, яка має справу тільки з самосвідомістю суб’єкта, його «я». «Про мораль мова може йти лише тоді, - писав Фейєрбах,- коли ставиться на обговорення відношення людини з людиною, одного з іншим, Я з Ти»4. Проте суспільна людина Фейербаха залишалася абстрактною людиною. Її відношення з іншими людьми — це відношення двох абстрактних індивідів, поза сферою їх діяльності, безвідносно до форм суспільства, класів і т. ін. За висловом Ф. Енгельса, щодо форми Фейєрбах є начебто реалістичним, оскільки за відправну точку він бере людину, однак про світ, в якому живе ця людина, у нього немає й мови, і тому його людина є такою ж абстрактною людиною, яка фігурує і у філософії релігії5.
Виходячи з поняття абстрактної людини з її прагненням до щастя і справедливості, Л. Фейєрбах вважав, що їх можна досягти шляхом морального вдосконалення, розумного обмеження і загальної любові один до одного. Звичайно, слова «справедливість», «рівність», «людяність» красиво звучать, проте якшо для втілення їх у життя немає об’єктивних передумов, вони залишаться марною мрією. Як писав Ф. Енгельс, з мораллю Фейєрбаха, з його проповіддю любові всіх до всіх трапилося те саме, що і з її попередницями. «Вона викроєна для всіх часів, для всіх народів, для всіх обставин і саме тому її неможливо засотувати ніде і ніколи»6.
Щоб перейти від фейєрбахівської абстрактної людини до дійсних живих людей з їх реальними моральними відносинами, потрібно було розглядати їх у процесі практичної діяльності, в їх суспільних відносинах. Це і зробили К. Маркс і Ф. Енгельс, поширивши матеріалізм на пояснення історії, що дало змогу правильно, з матеріалістичних позицій відповісти на питання про походження і суть суспільної свідомості взагалі і моралі зокрема. Вони відкрили «закон розвитку людської історії: той, до останнього часу прихований під ідеологічними нашаруваннями, простий факт, що люди насамперед повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, перш ніж бути спроможними займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т. д.»7. Основоположники наукового комунізму показали, що поняття моралі, як і інших форм суспільної свідомості, можна зрозуміти не з них самих, не з так званого загального розвитку людського духу, що суть їх, дії людей і форми їх свідомості визначають існуючі життєві відносини, які так само незалежні від них, як б дихання. «Люди, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди кінець кінцем з практичних відносин, на яких грунтується їх класове становище, тобто з економічних відносин, в яких відбувається виробництво і обмін»8.
Але головне положення марксизму про зумовленість суспільної свідомості суспільним буттям не можна спрощувати, його не слід розуміти як вираження безпосередньої залежності моральності окремої людини від її матеріального становища. Так, у побуті марксистське положення «буття визначає свідомість» дехто вживає у тому розумінні, що, мовляв, невелика зарплата дає право і на відсталу свідомість: «Спочатку створіть мені матеріальний добробут, а потім уже вимагайте високоморальної поведінки». Але неважко впевнитися, що моральна поведінка не залежить безпосередньо від індивідуального існування, побуту. Коли б це було так, то будь-який багатій, живучи у розкошах, повинен був би мати високу свідомість і моральність, а простий робітник ніколи не зміг додержуватись передової моралі свого класу. З цього приводу А. Лабріола писав: «Лише якому-небудь кретину могла прийти в голову думка, що моральність тієї чи іншої людини строго відповідає її матеріальному становищу»
Як стати оптимістом
На мою думку, щоб стати оптимістом слід завжди налаштовуватися на позитивне мислення. Не варто заздалегідь програмувати себе на невдачу, інакше так і станеться. Потрібно уникайте негативних оцінок "як все погано", "нічого хорошого чекати не варто". Потрібно намагатися не вживати таких висловів, які зможуть "притягти" невдачу - "у мене нічого не вийде", "я невдачливий", "мені це не під силу".
Ми повинні сприймати тимчасові життєві труднощі як карму або долю, варто навіяти собі, що ці лише тимчасові труднощі, і біла смуга життя обов'язково змінить чорну.
Ніколи не потрібно шукати в собі тільки слабкі сторони, і не звинувачуват себе у всіх бідах - не може такого, щоб у всіх бідах була винна лише одна людина. Напевно причиною проблем стає також і простий збіг обставин, а також банальне невезіння. Навпаки, причиною невдач найчастіше є занижена самооцінка, що не дозволяє людині повною мірою реалізувати себе. Для того, щоб повірити в свої сили, обов'язково потрібно досягти невеликої, але такої цінної перемоги над невдачами, невезенням і самим собою.
Я вважаю, що потрібно частіше слухати "класику". Класична музика сприяє підняттю настрою, поліпшення пам'яті і знижує вплив стресів.
На мою думку, ще потрібно знайти собі захоплення до душі. Будь-яке захоплення подарує смак до життя - для нудьги і нудьги не повинно залишатися часу. Нехай робота чи хобі будуть в радість, і приносять свіжі та яскраві емоції та враження.
І наостанок, щоб бути оптимістом, потрібно частіше посміхатися - і тоді удача посміхнеться вам у відповідь!