Простим є речення:    А. Було, мабуть, гарно: вночі випав сніг.

   Б. Світло хлюпнуло по верхівках дерев, замиготіло, застрибало по кущах.

   В. Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється.

   Г. Не доля вирішує – людина творить свою долю.

Неправильно побудовано словосполучення:

   А. Відчинити двері.

   Б. Не підводячи підсумки.

   В. Наполягати на своєму.

   Г. Залежно від віку.

Складений іменний присудок є в реченні:

      А. Матері забуть не в силі.

      Б. Увечері люди почали сходитись.

      В. Я – долонька рідної ріллі.

      Г . Ми протирали штани на шкільній парті.

Складений дієслівний присудок є в реченні:

        А. Високо в небі роїлися золоті зорі.

        Б. Аж ось стали хмарки збиратися.

        В. Скільки літ пролетіло, промчало.

        Г. У долину поміж садків лебедями пливли хати й не наважувались у 

        річку вступити.

Тире пропущено між підметом і присудком у реченні:

         А. Усяка праця почесна.

         Б. За погані речі треба бити в плечі.

         В. Земля не полігон, земля це нива, щоб сіяти.

         Г. Порожній млин і без вітру меле.

6. Позначте речення, в якому допущено недолік при узгодженні присудка з підметом:

        А. Десяток олівців лежали в шафі.

        Б. Більшість учнів відвідує спортивну школу.

        В. З того часу минуло три роки.

        Г. Директор Антоніна Іванівна підписала наказ.

 7.Позначте речення, яке є поширеним:

А. Богдан із Тарасом пасуть задніх.

Б. Деякі випускники стали журналістами.

В. Фільм виявився цікавим.

Г. Налетів сильний вітер.

8.У якому реченні пропущено розділові знаки:

А. Без роботи день роком стає.

Б. Хіба є хто на світі крилатіший за людину?

В. Рання пташка росу оббиває.

Г. Море рибальське поле.

9.Зробіть синтаксичний розбір  речення, вкажіть частини мови.  

       Із поданого речення випишіть усі словосполучення:

       Обабіч дороги в золотих полумисках соняшників бенкетували бджоли.

10. Прочитайте текст. Визначте стиль і тип мовлення. Випишіть прості речення , підкресліть граматичну основу:

   Побратимство в запорожців перебувало у великій шані. Народні оповідання зберегли нам багато випадків про те, коли козак, одшукавши свого побратима в неволі й не маючи коштів, щоб його викупити, віддавався сам на каторгу з тим, щоб турок випустив його побратима на волю... На знак побратимства запорожці мінялися хрестами з тіла, а далі в них усе було спільне. У походах побратими не з’їдять один без одного шматка хліба. У боях же вони билися поруч і рятували один одного від смерті. (За А. Кащенком).

Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.

Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.

Объяснение:

ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА

У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене — це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.

Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів — такою запам’яталася моя вулиця.

Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.

Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.

Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.

Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна.

Здається мені, мов у казці, Життя тут щасливо іде. І знову всім серцем бажаю Вернутись в дитинство своє.