Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
Кожному відомо, що немає на землі ближчої та ріднішої людини, ніж мама. Із перших хвилин життя ми оточені її теплом і турботою, ділимося з нею своїми таємницями й враженнями про навколишній світ і завжди розраховуємо на повну підтримку та розуміння з її боку.
Я хочу розповісти про свою маму, мою найближчу й найріднішу людину.
У моєї матусі дуже цікаве й таємниче ім’я Наталія, що означає «рідна». Моя мама має довге чорне волосся й красиві карі очі. Добра і справедлива, ласкава і серйозна, смілива і ніжна, сильна і чуйна і ще, ще… так усього багато, — і все це разом, одночасно! Мама — учитель за покликанням. Її поважають колеги, люблять діти, яких вона навчає.
У мене є ще братик і сестричка. Про всіх нас матуся неабияк піклується: ночі не доспить, коли, не дай Боже, хто з нас хворіє, турбується про своїх діток, докладає багато зусиль, щоб ми видужали. Приготує смачні страви, до виконати домашнє завдання. Мама зрозуміє, розрадить у важку хвилину, терпеливо вислухає. Із нею можна поділитися своїми сокровенними думками, адже вона найкращий порадник та друг. Своїм лагідним теплим словом загоїть усі наші рани, пригорне до себе, поцілує — і так тепло стає на душі. Я не уявляю свого світу без найріднішої людини. Адже для мене моя мамочка — найкраща.
Моя мама — чарівниця! Вона робить із звичайного все незвичним. Мені подобається, як вона готує різну смакоту: страви з курки, морквяний пиріг, пухкі варенички… Мама є захисницею, вона оберігає мене. Часом може посварити, але я на це не ображаюся, а навпаки, намагаюся виправитися й робити все краще.Я допомагаю мамі по господарству: замітаю підлогу, поливаю наші чудові квіти, яких дуже багато на підвіконні, а також залюбки ходжу з мамою по покупки.
Моя мама дуже любить спорт. Ми всі сім'єю: мама, тато, братик, сестричка і я граємо у футбол, бігаємо на природі, катаємося на велосипеді. А ще моя матуся дуже красиво танцює і співає. Моя неня зразкова, і я хочу сказати їй за це велике Я люблю свою мамочку за її лагідні руки, які пригортають до себе, ніжні очі, які розуміють мою печаль та радість, тепле серце, яке зігріває мене навіть у найлютіші морози.
Напевно, я міг би нескінченно розповідати про матусю, але своє оповідання мені хочеться закінчити відомими рядками:
Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.
Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.
Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.
Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.
В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.
Кожному відомо, що немає на землі ближчої та ріднішої людини, ніж мама. Із перших хвилин життя ми оточені її теплом і турботою, ділимося з нею своїми таємницями й враженнями про навколишній світ і завжди розраховуємо на повну підтримку та розуміння з її боку.
Я хочу розповісти про свою маму, мою найближчу й найріднішу людину.
У моєї матусі дуже цікаве й таємниче ім’я Наталія, що означає «рідна». Моя мама має довге чорне волосся й красиві карі очі. Добра і справедлива, ласкава і серйозна, смілива і ніжна, сильна і чуйна і ще, ще… так усього багато, — і все це разом, одночасно! Мама — учитель за покликанням. Її поважають колеги, люблять діти, яких вона навчає.
У мене є ще братик і сестричка. Про всіх нас матуся неабияк піклується: ночі не доспить, коли, не дай Боже, хто з нас хворіє, турбується про своїх діток, докладає багато зусиль, щоб ми видужали. Приготує смачні страви, до виконати домашнє завдання. Мама зрозуміє, розрадить у важку хвилину, терпеливо вислухає. Із нею можна поділитися своїми сокровенними думками, адже вона найкращий порадник та друг. Своїм лагідним теплим словом загоїть усі наші рани, пригорне до себе, поцілує — і так тепло стає на душі. Я не уявляю свого світу без найріднішої людини. Адже для мене моя мамочка — найкраща.
Моя мама — чарівниця! Вона робить із звичайного все незвичним. Мені подобається, як вона готує різну смакоту: страви з курки, морквяний пиріг, пухкі варенички… Мама є захисницею, вона оберігає мене. Часом може посварити, але я на це не ображаюся, а навпаки, намагаюся виправитися й робити все краще.Я допомагаю мамі по господарству: замітаю підлогу, поливаю наші чудові квіти, яких дуже багато на підвіконні, а також залюбки ходжу з мамою по покупки.
Моя мама дуже любить спорт. Ми всі сім'єю: мама, тато, братик, сестричка і я граємо у футбол, бігаємо на природі, катаємося на велосипеді. А ще моя матуся дуже красиво танцює і співає. Моя неня зразкова, і я хочу сказати їй за це велике Я люблю свою мамочку за її лагідні руки, які пригортають до себе, ніжні очі, які розуміють мою печаль та радість, тепле серце, яке зігріває мене навіть у найлютіші морози.
Напевно, я міг би нескінченно розповідати про матусю, але своє оповідання мені хочеться закінчити відомими рядками:
Хай завжди буде сонце!
Хай завжди буде небо!Хай завжди буде мама…
Моя мама… і нехай вона завжди буде зі мною.