Мерілін Монро - відома американська акторка, модель, співачка, а також в собі вона уособлювала символ жіночої краси 50-х років минулого століття. Народилася вона 1 червня 1926р. в Лос-Анджелес . Ще в ранньому дитинстві мати Мерілін, яка мала психічні порушення, віддала дівчинку до інтернату і все своє дитинство вона провела в різних прийомних сім'ях. В 20 років в неї було її перше, невдале зарученя і досить скоро вона подала на розлучення, потім в неї були ще два заручення, але найдовшим із них було третє - її чоловіком став Артур Міллер, але й на цей раз вони вже після чотирьох з половиною років стосунків розійшлися. Приблизно в цей час Мерілін почала будувати свою кар'єру кіноакторки, але не зважаючи на те, до вона мала контракт з 20 th Century Fox і була однією з найзатребуваніших акторок 1950-х, вона була однією з найменш оплачуваних зірок Голлівуду. Справжню славу вона отримала після зйомок у комедіях та мелодрамах: "Ніагара", " Джентельмени ввідають перевагу білявкам" і " Сверблячка сьомого року", де її зовнішність вдало експлуатували і саме тому вона отримала славу секс-символу 50-х років. Але не зважаючи на її активну діяльність у сфері кіно, сама Мерілін мала багато проблем з психічним здоров'ям, які були спричинені дитячими травмами: її мати, яка більшість часу знаходилася в псих лікарні, постійно давила на Мерілін тим самим підсилюючи недовіру своєї дочки до себе; все своє дитинство Мерілін була жертвою сексуальних домагань зі сторони своїх відчимів і як вона сама потім казала "Я ненавиджу чоловіків", але все своє доросле життя вона постійно вступала в близькі стосунки с різними чоловіками тому, що вона мала страх бути забутою, вона хотіла постійно утримувати увагу до себе, щоб почувати себе потрібною. Також вона в своєму щоденнику писала: " Я хочу піти з кіноматографу, або навіть із життя". На жаль, достовірних данних про її психічний стан у нас не має тому, що лікувалася вона виключно у психоаналітиків, які ніяк не намагалися їх до , або навіть просто встановити точний діагноз, але те, що в неї були психічні порушення і духовні травми - це факт. Пішла з життя вона досить рано - 4 серпня 1962 р. у віці 36 років, вона скоїла самогубство прямо у своїй кімнаті піздно увечері. В історії вона залишилась в образі гарної і життєрадістної білявки, хоча насправді зовсім такою не була .
Втрата Союзника» — так називалася колонка головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, що вийшла 6 травня 2004 року, коли ми попрощалися з Джеймсом Ернестом Мейсом, колумністом і редактором англомовної версії газети протягом 8 років, видатного дослідника Голодомору, який приїхав до України зі США. Він пішов із життя 3 травня 2004 року після важкої хвороби.
Лариса Олексіївна писала про те, якою «фантастично важкою справою займався видатний вчений Джеймс Мейс. Наш Джим. ...Джеймс став українцем, наблизившись до болю, який передали йому ті, хто вцілів після страшного голоду. Українцем його зробило загострене почуття справедливості. Пробити змову мовчання було дуже складно... Не менш драматичним було те, що побачив Джеймс Мейс в перші роки, коли прибув в Україну. І що багато років по тому мучило його, хвилювало, терзало, наповнювало пристрастю і болем рядки в колонках The Day і статтях у «Дні». Це правда про те, що ми були і ще залишаємося ПОСТгеноцидним суспільством... В особі Джеймса журналісти «Дня» отримали друга i надзвичайно потужного союзника. Для мене особисто це було ніби відкриттям «другого фронту»...»
Мерілін Монро - відома американська акторка, модель, співачка, а також в собі вона уособлювала символ жіночої краси 50-х років минулого століття. Народилася вона 1 червня 1926р. в Лос-Анджелес . Ще в ранньому дитинстві мати Мерілін, яка мала психічні порушення, віддала дівчинку до інтернату і все своє дитинство вона провела в різних прийомних сім'ях. В 20 років в неї було її перше, невдале зарученя і досить скоро вона подала на розлучення, потім в неї були ще два заручення, але найдовшим із них було третє - її чоловіком став Артур Міллер, але й на цей раз вони вже після чотирьох з половиною років стосунків розійшлися. Приблизно в цей час Мерілін почала будувати свою кар'єру кіноакторки, але не зважаючи на те, до вона мала контракт з 20 th Century Fox і була однією з найзатребуваніших акторок 1950-х, вона була однією з найменш оплачуваних зірок Голлівуду. Справжню славу вона отримала після зйомок у комедіях та мелодрамах: "Ніагара", " Джентельмени ввідають перевагу білявкам" і " Сверблячка сьомого року", де її зовнішність вдало експлуатували і саме тому вона отримала славу секс-символу 50-х років. Але не зважаючи на її активну діяльність у сфері кіно, сама Мерілін мала багато проблем з психічним здоров'ям, які були спричинені дитячими травмами: її мати, яка більшість часу знаходилася в псих лікарні, постійно давила на Мерілін тим самим підсилюючи недовіру своєї дочки до себе; все своє дитинство Мерілін була жертвою сексуальних домагань зі сторони своїх відчимів і як вона сама потім казала "Я ненавиджу чоловіків", але все своє доросле життя вона постійно вступала в близькі стосунки с різними чоловіками тому, що вона мала страх бути забутою, вона хотіла постійно утримувати увагу до себе, щоб почувати себе потрібною. Також вона в своєму щоденнику писала: " Я хочу піти з кіноматографу, або навіть із життя". На жаль, достовірних данних про її психічний стан у нас не має тому, що лікувалася вона виключно у психоаналітиків, які ніяк не намагалися їх до , або навіть просто встановити точний діагноз, але те, що в неї були психічні порушення і духовні травми - це факт. Пішла з життя вона досить рано - 4 серпня 1962 р. у віці 36 років, вона скоїла самогубство прямо у своїй кімнаті піздно увечері. В історії вона залишилась в образі гарної і життєрадістної білявки, хоча насправді зовсім такою не була .
Втрата Союзника» — так називалася колонка головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, що вийшла 6 травня 2004 року, коли ми попрощалися з Джеймсом Ернестом Мейсом, колумністом і редактором англомовної версії газети протягом 8 років, видатного дослідника Голодомору, який приїхав до України зі США. Він пішов із життя 3 травня 2004 року після важкої хвороби.
Лариса Олексіївна писала про те, якою «фантастично важкою справою займався видатний вчений Джеймс Мейс. Наш Джим. ...Джеймс став українцем, наблизившись до болю, який передали йому ті, хто вцілів після страшного голоду. Українцем його зробило загострене почуття справедливості. Пробити змову мовчання було дуже складно... Не менш драматичним було те, що побачив Джеймс Мейс в перші роки, коли прибув в Україну. І що багато років по тому мучило його, хвилювало, терзало, наповнювало пристрастю і болем рядки в колонках The Day і статтях у «Дні». Це правда про те, що ми були і ще залишаємося ПОСТгеноцидним суспільством... В особі Джеймса журналісти «Дня» отримали друга i надзвичайно потужного союзника. Для мене особисто це було ніби відкриттям «другого фронту»...»