На полотні зображений пасічник, колишній запорожець, який літнім днем в саду, в тіні дерев, пригощає гостя — козака-запорожця. Запорожець сидить з бандурою біля куреня і розповідає про свої походи. Перед ними на землі розстелена скатертина з частуванням. До козака дружина господаря привела дітей, щоб показати гостю. Дівчинка постарше поводиться вже впевнено, а хлопчик у білій сорочці соромливо мне в руках шапку. Напевно, і господар, і гість задумалися в цю хвилину про те, що хлопчина незабаром стане козаком, а значить, захисником Вітчизни. Нас досі захоплює величезна майстерність живописця, який зумів втілити на полотні дихання минулого життя; так само зачіпає нас сором’язливість хлопчика перед гостем із Запоріжжя — відважним козаком, лицарем України, захисником свободи.
1. розцвітають чорнобривці, посаджені маминими руками. 2. ще спить земля, засипана снігами. 3.каштани нагадують свічки, розбуджені весною. 4.земля , засипана весняними квітами ,нагадувала килим. 5.пожовтіле листя падало на землю , вже починалася осінь. 6.гарно блищало нічне небо, засіяне зорями. 7.безмежний степ, укритий снігом, спав у колисці зими. 8.овіяна холодними вітрами й скрипучим снігом зима увійшла в міста і села. вибачте , тільки 8 !