Людина відчуває себе новонародженою перед красою життя, і сяйво добра освічує їй душу. Минула буря - і сонця засіяло. Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає. Куди я не піду - так думка й повертає додому. Любов і надія не в зорях, не в морі - між людьми поради питай! Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться. Чужих два слова в пісні буде - і пісня вся тоді чужа. І досі сниться: під горою, між вербами над водою,біленька хаточка стоїть. Не хочу я, щоб знов пекла мене війна в журбі. Я йду до гаю, і серце моє лине птицею співає. Минають дні, минає літо, настала осінь. Що мені поле шуміло - я не міг зрозуміти. Хиталися тихо дерева і синів прибій. Я люблю, коли в листя зелені дерева одягає весна. Здобудеш освіту - побачиш більше світу.
До болю стискалося серце поета від думок про страждання рідного народу в кріпацькій неволі, яку гнобителі намагалися видати за веління "всемогутнього справедливого" бога. І тоді з'явилася потреба сказати останнє слово рідному народові, закликати народ порвати кайдани і "вражою кров'ю" окропити волю, потреба висловити палку віри у світле майбутнє батьківщини, у велику вільну нову сім'ю, де і його борця за щастя народу згадають..."незлим тихим словом". Так з'явився "Заповіт". Шевченко написав цей твір наприкінці 1845 року, перебуваючи майже у безнадійному стані. Але міцний організм Тараса Григоровича переміг тяжку хворобу. Отже, не судилося "Заповіту" стати останнім словом народного співця. Після того Шевченко написав ще багато творів, які прославили його. Та не забувся й "Заповіт". Музику на текст "Заповіту" писало багато композиторів. Та пісня поширилася з музикою, що була створена полтавським учителем Гордієм Павловичем Гладким. І в наші часи, вшановуючи Шевченка, ми співаємо "Заповіт", покладений на музику полтавським учителем.
Объяснение:
До болю стискалося серце поета від думок про страждання рідного народу в кріпацькій неволі, яку гнобителі намагалися видати за веління "всемогутнього справедливого" бога. І тоді з'явилася потреба сказати останнє слово рідному народові, закликати народ порвати кайдани і "вражою кров'ю" окропити волю, потреба висловити палку віри у світле майбутнє батьківщини, у велику вільну нову сім'ю, де і його борця за щастя народу згадають..."незлим тихим словом". Так з'явився "Заповіт". Шевченко написав цей твір наприкінці 1845 року, перебуваючи майже у безнадійному стані. Але міцний організм Тараса Григоровича переміг тяжку хворобу. Отже, не судилося "Заповіту" стати останнім словом народного співця. Після того Шевченко написав ще багато творів, які прославили його. Та не забувся й "Заповіт". Музику на текст "Заповіту" писало багато композиторів. Та пісня поширилася з музикою, що була створена полтавським учителем Гордієм Павловичем Гладким. І в наші часи, вшановуючи Шевченка, ми співаємо "Заповіт", покладений на музику полтавським учителем.