Разом треба писати всі складні слова в рядку

А фото/журналіст, високо/ефективний, само/хід
Б лікар/еколог, західно/європейський, мікро/схема
В кисло/молочний, суспільно/політичний, суші/майстер
Г мега/маркет, яскраво/жовтий, кілька/мільйонний
Д перекоти/поле, відео/конференція, інтернет/послуга

деякі люди вважають, що берегти — то значить заховати кудись і в жодному разі не користуватися скарбом. Через це у повсякденному житті вони спілкуються за до дивного жаргону, більша частина якого — це іноземні або «інтернаціональні» слова. Зараз гається засилля англійських слів. Замінюються навіть існуючі «рідні» відповідники.Берегти не означає цуратися чужих слів і висловів, якщо вони вже існують. Треба тільки знати, коли, чому, навіщо і де їх застосовувати. Як на мене, вирази типу «піпл схаває» — це наруга над душею народу… Тим паче, що коїться саме тим, хто повинен її берегти.
Так само повинна щоденно працювати і мова: називати нові явища і поняття, що з’являються у нашому житті, конкурувати з іншомовними словами і перемагати їх. Входити до словникового складу інших мов. Так, наприклад, як слова «парубок», «хлібороб» «прижились» у російській мові. Ніхто вже не згадує, що слово «дах» німецьке за походженням. Отже наша душа — наша мова.

Мова — одне із багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється-ожива. Як їх почує!.. (Т. Шевченко) Ці рядки Кобзар написав 1848 р. під враженням почутої одного разу ввечері на Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос-українець. А ще раніше, живучи в Петербурзі, Шевченко просить писати до нього листи з України рідною мовою, яку називає прекрасною, мелодійною, милою. Так, у листі до брата Микити поет пише: «Будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому... Нехай же я хоч раз через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скучне. Ще раз напиши мені письмо, та по-своєму, будь_ласка, а не по-московському..» Людина має завжди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, — ознака культурної, освіченої людини, знання рідної мови — священний обов'язок кожного^ Як гул століть, як шум віків. Як бурі подих, — рідна мова, Вишневих ніжність пелюстків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів. Життя духовного основа» (М Рильський. «Рідна мова я)