Мій рідний край – українське Полісся. Неозорі рівнини перетинають своєю блакиттю великі річки Дніпро, Десна, Горинь, Прип'ять. Окрасою є дивовижні Шацькі озера. Клімат достатньо м'який, проте часті опади роблять його досить вологим. Тому піднімають із землі могутні плечі соснові та дубово-соснові ліси. Непролазною темнотою й болотами ховають вони від людського ока своїх великих мешканців: дику свиню, вовка, рись, лося. Високо над землею оглядають простори орел великий та шуліка рудий. Саме поліські ліси є казковим володінням лісовиків та мавок у народній творчості. Серед величі зеленими острівками лежать пасовища та сіножаті. Там можна зустріти отари овець та стада корів. На освітлених галявинах можна помилуватися конвалією, проліском, медункою, первоцвітом. Зібрати повні кошики їстівних грибів, лісових ягід. Льон з блакитними очима – головна технічна культура. Окрасою є Поліський державний заповідник. Ось така неповторна природа мого рідного краю.
Мотив поисков счастья, заложенного в самой натуре человека, проходит через все творчество Короленко. Он стал основным и для «Слепого музыканта» (886). История слепого мальчика Петра Попельского по замыслу писателя соотносилась с сложными нравственными поисками интеллигентной молодежи 80-х годов. Впоследствии Короленко писал, что в «Слепом музыканте» «отразилось романтическое настроение» его поколения. Художественная логика «Слепого музыканта» должна была привести читателя к мысли, что даже человек, жестоко обиженный природою, в состоянии побороть эгоистическую сосредоточенность на своем несчастье, что и для него существует не только возможность, но и необходимость стремления к свету, к полноте человеческого счастья. Духовное прозрение героя происходит в результате понимания им того, что он и его талант нужны людям. В повести раскрывается диалектика сочетания природного и общественного начал в человеке. Короленко убежден в недостаточности только рационального, просветительского, «головного» объяснения жизни и человека. Так, дядя слепого мальчика Максим, создавая программу его воспитания, во многом совершенно справедливую, пытается все же ограничить сферу интересов своего воспитанника лишь узкими границами доступного ему мира. С изумлением
Неозорі рівнини перетинають своєю блакиттю великі річки Дніпро, Десна, Горинь, Прип'ять. Окрасою є дивовижні Шацькі озера. Клімат достатньо м'який, проте часті опади роблять його досить вологим. Тому піднімають із землі могутні плечі соснові та дубово-соснові ліси. Непролазною темнотою й болотами ховають вони від людського ока своїх великих мешканців: дику свиню, вовка, рись, лося. Високо над землею оглядають простори орел великий та шуліка рудий. Саме поліські ліси є казковим володінням лісовиків та мавок у народній творчості. Серед величі зеленими острівками лежать пасовища та сіножаті. Там можна зустріти отари овець та стада корів. На освітлених галявинах можна помилуватися конвалією, проліском, медункою, первоцвітом. Зібрати повні кошики їстівних грибів, лісових ягід. Льон з блакитними очима – головна технічна культура.
Окрасою є Поліський державний заповідник. Ось така неповторна природа мого рідного краю.
Духовное прозрение героя происходит в результате понимания им того, что он и его талант нужны людям. В повести раскрывается диалектика сочетания природного и общественного начал в человеке. Короленко убежден в недостаточности только рационального, просветительского, «головного» объяснения жизни и человека. Так, дядя слепого мальчика Максим, создавая программу его воспитания, во многом совершенно справедливую, пытается все же ограничить сферу интересов своего воспитанника лишь узкими границами доступного ему мира. С изумлением