Визначною пам’яткою історії та культури є пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Це, по суті, єдине, що матеріально увічнює пам'ять про гетьмана. Могили його немає. Через сім років по смерті Хмельницького шляхетське військо захопило на якийсь час Суботів. Тоді й було навмисно викинуто з домовини кістки ненависного ворогам полководця. Безсилі перемогти живого, вороги позбиткувалися з мертвого. Ідею спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому вперше висунув у тридцяті роки минулого сторіччя видатний історик, перший ректор Київського університету Михайло Максимович. Місце для встановлення пам’ятника вибране не випадково. Саме тут, на майдані проти Софійського собору, після перемоги під Пилявою та Зборовом зустрічали свого славного гетьмана кияни. Роботу над пам’ятником було доручено славетному скульпторові Михайлу Микешину. Митець задумав багатофігурну композицію, проте здійснити задум не вдалося через брак коштів. Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим). Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади. Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля. Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу. Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.
Хотинська фортеця — середньовічна укріплена фортифікаційна споруда у Хотині (Чернівецька область, Україна), збудована на межі XIII–XVIII століть на місці руського городища (Х—ХІІІ). Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом.[1] У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадується як Хотѣнь на Днѣстрѣ. Після занепаду Руської держави та Руського Королівства, Хотинська фортеця перебувала в юрисдикції багатьох державних утворень — Королівства Польського, Молдовського князівства, Османської та Російської імперій. В цей період вона стає відомою й під іншомовними назвами: пол. Тwierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур. Hotin Kalesi, рос. Хотинская крепость. У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856 її було скасовано як військовий об’єкт.[2] В 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки архітектури (ох.№803).[3] 12 жовтня 2000 утворено державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».[4] За підсумками всеукраїнської акції, Хотинську фортецю визнано однією з «семи чудес України».
Ідею спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому вперше висунув у тридцяті роки минулого сторіччя видатний історик, перший ректор Київського університету Михайло Максимович.
Місце для встановлення пам’ятника вибране не випадково. Саме тут, на майдані проти Софійського собору, після перемоги під Пилявою та Зборовом зустрічали свого славного гетьмана кияни.
Роботу над пам’ятником було доручено славетному скульпторові Михайлу Микешину. Митець задумав багатофігурну композицію, проте здійснити задум не вдалося через брак коштів.
Пам’ятник має чималі розміри. Висота бронзової кінної статуї – більше 10 метрів. Її встановлено на високому гранітному п’єдесталі, що імітує дикий неотесаний камінь (постамент спроектовано київським архітектором В.Ніколаєвим).
Гарцює неспокійний кінь. Міцною і вправною рукою стримує його полководець. Упевнено тримається він у сідлі, силою налито його могутню постать. Лівою рукою придержує гетьман кінський повід, правиця стискає булаву – символ гетьманської влади.
Докладно й ретельно зобразив скульптор одяг Хмельницького: козацький жупан, свиту, шаровари. Поблискує бронзою на боці шабля.
Погляд приковує лице гетьмана – настільки виразним зробив його скульптор. Глибокі зморшки перерізали високе чоло. Ще суворішим немолоде обличчя гетьмана роблять довгі козацькі вуса. Тяжка задума на чолі, втома й неспокій в очах. Незмірно тяжкою є відповідальність за людські життя, за долю народу.
Ще здалеку пам’ятник чітким силуетом вимальовується на тлі неба. Чудово гармонує кінна статуя з обрисами Софійського собору, що височіє неподалік.
Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом.[1]
У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадується як Хотѣнь на Днѣстрѣ.
Після занепаду Руської держави та Руського Королівства, Хотинська фортеця перебувала в юрисдикції багатьох державних утворень — Королівства Польського, Молдовського князівства, Османської та Російської імперій. В цей період вона стає відомою й під іншомовними назвами: пол. Тwierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур. Hotin Kalesi, рос. Хотинская крепость.
У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856 її було скасовано як військовий об’єкт.[2]
В 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки архітектури (ох.№803).[3]
12 жовтня 2000 утворено державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».[4]
За підсумками всеукраїнської акції, Хотинську фортецю визнано однією з «семи чудес України».