Дзвенів, гудів на весь Київ величезний дзвін Печерської лаври. Паперть рясно вкрили люди. Вони ходили тісними купами, немов кожен з них боявся загубитися в натовпі.
Тільки один високий парубок стояв собі віддалік самотньо. Нещодавно він скінчив своє чумакування й змінив дьогтяну сорочку на синій жупан. Вертаючись додому, зайшов дорогою до Києва, щоб вклонитися святим місцям і подякувати Богові за успіх.
Повз нього пройшла чудесної краси дівчина. Вона була рум’яна, як зоря, повна, свіжа, молода й здорова. Керсетка яскравого малинового оксамиту добре обіймала стрункий її стан. Біла, як сніг, сорочка чудесно відтіняла ніжне тіло. Пишно вишиті візерунками рукава нагадували лебедині крила. Пов’язані на голові барвисті стрічки, перевиті барвінком, створювали над свіжим чолом пишну корону. Стрічки маяли позаду своїми кінцями, як широка веселка.
Поруч неї ішов дід. Сиву його чуприну вітер закинув назад. Червоне лице з навислими бровами й білими вусами не було старезне. Але, вдивившись у глибокі зморшки високого лоба, у вираз колись метких очей, що звикли вистежувати в широкому степу татарина, можна було налічити йому багато десятків років. Старий ішов повільно, але не відставав від дівчини. Статечно ступав він великими кроками по стародавньому камінню…
Серце парубка нерівно калатало, коли він підійшов до старого, зняв перед ним шапку і вклонився. Старий і собі підсунув вище шапку й віддарував йому поклін. Петро Чайка впізнав парубка, з дідом котрого за молодих літ козакував.
Земляки побралися за шапки й давай цілуватися. Завтра домовилися разом вирушити до рідного села.
- Добрий парубок, - сказав старий Чайка, коли той собі пішов. – У нього в очах ясно, то можна думати, що й душа не чорна.
Онука не відповідала ні слова, хоча цілком з ним погоджувалась, а про очі могла б багато більше розказати.
Друзі, товариші, брати по духу, а не по крові… Хоча це не родичі і не наші кохані, але їхня доля дуже тісно пов’язана з нашою. Вони нас підтримують, допомагають порадою чи вчинками, сприймають нас таким як ми є, у них є чого повчитися. Іноді вони навіть більше знають про нас, ніж родичі.
Скільки про дружбу вже написано сторінок, знято стрічок та й просто сказано, але завжди знайдеться щось іще, що можна сказати, написати, чи зробити в ім’я дружби. Ще здавна дружбу прославляють, і, що цікаво: не тільки між людьми, а й дружбу людей з тваринами. Особливо серед тварин виділяють собак, скільки вже було таких прикладів, особливо під час війни. Собаки проявляли мужність і рятували своїх хазяїв від, здавалося б, неминучої гибелі.
Тож без дружби нікуди. Я дуже ціную своїх друзів. По-перше, за їх відданість. Я в них абсолютно впевнений. Впевнений, що вони мені не зрадять, що вони відверті зі мною.
По-друге, за те, що вони завжди зі мною. Від них можна чекати до у скрутну хвилину, навіть якщо не звертаєшся по неї. Існує між нами якийсь невидимий зв’язок, що вони знають, коли потрібно прийти на до Але окрім скрутних ситуацій, друзі поряд у веселощах та розвагах. Майже у всіх найяскравіших подіях мого життя друзі беруть участь. Недарма існує приказка: «Друг — це той, хто буде першим з тобою пити та радіти у часи веселощів і першим простягне руку до у скрутну хвилину».
У справжніх друзів серця злиті в єдине ціле, а кожен день наповнений радістю спілкування з другом. Наостанок хочу сказати, що ціную в друзях їх підтримку, вірність, повагу, розуміння, до Бажаю кожному мати справжніх друзів.
Дзвенів, гудів на весь Київ величезний дзвін Печерської лаври. Паперть рясно вкрили люди. Вони ходили тісними купами, немов кожен з них боявся загубитися в натовпі.
Тільки один високий парубок стояв собі віддалік самотньо. Нещодавно він скінчив своє чумакування й змінив дьогтяну сорочку на синій жупан. Вертаючись додому, зайшов дорогою до Києва, щоб вклонитися святим місцям і подякувати Богові за успіх.
Повз нього пройшла чудесної краси дівчина. Вона була рум’яна, як зоря, повна, свіжа, молода й здорова. Керсетка яскравого малинового оксамиту добре обіймала стрункий її стан. Біла, як сніг, сорочка чудесно відтіняла ніжне тіло. Пишно вишиті візерунками рукава нагадували лебедині крила. Пов’язані на голові барвисті стрічки, перевиті барвінком, створювали над свіжим чолом пишну корону. Стрічки маяли позаду своїми кінцями, як широка веселка.
Поруч неї ішов дід. Сиву його чуприну вітер закинув назад. Червоне лице з навислими бровами й білими вусами не було старезне. Але, вдивившись у глибокі зморшки високого лоба, у вираз колись метких очей, що звикли вистежувати в широкому степу татарина, можна було налічити йому багато десятків років. Старий ішов повільно, але не відставав від дівчини. Статечно ступав він великими кроками по стародавньому камінню…
Серце парубка нерівно калатало, коли він підійшов до старого, зняв перед ним шапку і вклонився. Старий і собі підсунув вище шапку й віддарував йому поклін. Петро Чайка впізнав парубка, з дідом котрого за молодих літ козакував.
Земляки побралися за шапки й давай цілуватися. Завтра домовилися разом вирушити до рідного села.
- Добрий парубок, - сказав старий Чайка, коли той собі пішов. – У нього в очах ясно, то можна думати, що й душа не чорна.
Онука не відповідала ні слова, хоча цілком з ним погоджувалась, а про очі могла б багато більше розказати.
Скільки про дружбу вже написано сторінок, знято стрічок та й просто сказано, але завжди знайдеться щось іще, що можна сказати, написати, чи зробити в ім’я дружби. Ще здавна дружбу прославляють, і, що цікаво: не тільки між людьми, а й дружбу людей з тваринами. Особливо серед тварин виділяють собак, скільки вже було таких прикладів, особливо під час війни. Собаки проявляли мужність і рятували своїх хазяїв від, здавалося б, неминучої гибелі.
Тож без дружби нікуди. Я дуже ціную своїх друзів. По-перше, за їх відданість. Я в них абсолютно впевнений. Впевнений, що вони мені не зрадять, що вони відверті зі мною.
По-друге, за те, що вони завжди зі мною. Від них можна чекати до у скрутну хвилину, навіть якщо не звертаєшся по неї. Існує між нами якийсь невидимий зв’язок, що вони знають, коли потрібно прийти на до Але окрім скрутних ситуацій, друзі поряд у веселощах та розвагах. Майже у всіх найяскравіших подіях мого життя друзі беруть участь. Недарма існує приказка: «Друг — це той, хто буде першим з тобою пити та радіти у часи веселощів і першим простягне руку до у скрутну хвилину».
У справжніх друзів серця злиті в єдине ціле, а кожен день наповнений радістю спілкування з другом. Наостанок хочу сказати, що ціную в друзях їх підтримку, вірність, повагу, розуміння, до Бажаю кожному мати справжніх друзів.