решить Прочитайте речення. Випишіть mільки ті, які побудовані правильно,
тобто не мають граматичних помилок. Розставте у виписаних реченнях, де
потрібно, розділові знаки.
1. Відпочиваючи в Карпатах соснові ліси напувають тебе цілющою силою.
2. Готуючись до уроків учитель рекомендує учням переглядати
відеоматеріали.
3. Кидаючи густий затінок на вулицю дерева зеленіли.
4. Я блукаючи лугами прощався з літом.
5. Раптом підійшовши до класу двері відчинилися.
6. Хвилі тихо шелестять котячись на берег.
7. Зламавши кригу залило водою всю заплаву.
8. Потрапивши під осінній дощ мені стало холодно.
9. Жінки стояли біля криниці плескаючи язиками.
10. Переглянувши кіносеріал актори вразили мене своєю грою.
​

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона.  Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.  Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією.  Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.

Подробнее - на -

Объяснение:

Україна - пісенна держава. З покон віків наші предки співали пісні за роботою, коли відпочивали, коли їм було сумно, коли було радісно. Пісня іде поруч з українським народом вже дві тисячі років.

 Пісня не покинула й наше сьогодення. Зараз Україна має дуже, дуже багато талановитих співаків, композиторів та авторів. Усі ми, від мала до велика слухаємо музику та співаємо пісні.

 Але, якою багатою на пісню сьогодні не була б Україна, ми ніколи не забуваємо своїх коренів. Пісні, що співали наші предки, зараз часто звучать як у сучасній обробці, так і такими, якими вони були з самого початку.

 Ми шануємо наші традиції, шануємо наші корені. Ми не забуваємо цих пісень, бо дух наших предків звучить між рядками. Ми повинні завжди пам'ятати, з чого все починалося. Пісня є невід'ємною частиною нашої культури і нашого народу, тож Українці ї зараз співають пісні, які прийшли до нас через віки з минулого.