Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю!В. СимоненкоСьогодні часто можна почути, що наша країна ще дуже молода. Дещо дивно звучать такі слова, адже Україна має тисячолітню державну історію, яка сягає ще часів Київсь-кої Русі. Однак таке твердження все ж таки слушне, бо можливість по-справжньому творити власну державу українці вибороли менше двадцяти років тому, коли було проголошено незалежність України.33Здавалося б, нарешті ми отримали те, заради чого сотні років відчайдушно боролися й гинули мільйони наших предків, а проте, отримавши таку бажану свободу, ми просто не знаємо, що з нею робити. У часи, коли вже жодна з країн світу не може нам диктувати свої правила, Україна розривається щонайменше між трьома полюсами: прагне приєднатися до Європейської Спільноти, подружи-тися з Америкою і не зіпсувати стосунків із Росією. Тоді, коли нарешті українська мова, не скута заборонами, може повноцінно розвиватися, українці прагнуть другої дер-жавної мови. У період, коли національна економіка спро-моглася вийти на світовий рівень, урядовці виступають проти вступу України до Світової організації торгівлі...*Да жаль, таких парадоксів дуже багато, і всі вони свідчать про те, що після здобуття довгоочікуваної незалежності наша держава опинилася сам-на-сам зі складними пробле-мами, які мусить вирішувати не хто інший, як її народ.Думку про те, що лише самі українці мусять опікува-тися своєю державою, обстоювали чи не всі вітчизняні письменники. Уперше про це заявив І. Котляревський у своїй поемі «Енеїда», напророчивши великій країні рай-ське життя, допоки вона не буде «цілувати ноги чужої постоли».Палким прихильником незалежної України з вільним народом був і основоположник нашої літератури Т. Шев-ченко, який у багатьох поезіях змалював омріяне май-бутнє української нації:І на Омріяній земліврагане буде, супостата,а буде син і буде мати,і будуть люде на землі,де простеляться шляхи вільні і широкі:...І пустиню опануютьВеселії села.Цю ідею підтримували І. Франко, В. Винниченко, Леся Українка та багато інших письменників XIX та XX сто-літь. Зокрема, Леся Українка у своєму вірші «На роковини34Шевченка» заприсяглася від імені всіх українців власно-руч творити свою державу:Ми, як ти, минати будем Чужії пороги, Орати будем свої ниви, Рідні перелоги.Справжніми співцями незалежності України, за якої сам український народ творить своє майбутнє, стали «поет-державник» Є. Маланюк та поети-емігранти, зму-шені колись покинути Батьківщину через ідейну незгоду з правлячою верхівкою. Таких прикладів можна навести дуже багато, але головне - розуміти, що саме хотіли ска-зати нам письменники, які присвятили свої твори ідеї не-залежної України.Моє покоління стало очевидцем перехідного періоду нашої держави в побудові демократичного суспільства. Український народ рухається вперед, долаючи труднощі, виправляючи допущені помилки. Але, на жаль, щоразу нові зміни нашої влади призводять до нових змін у самій країні. Дуже часто все починається спочатку, у розбудові держави ми змушені зупинятися, повертатися назад, змінювати вже звичне... Однак жодне демократичне суспільство не може похвалитися легким і швидким до-сягненням своєї мети.Тому я вірю, що моя країна вийде на правильний шлях, вірю в майбутнє незалежної держави, яка посідати-ме гідне місце серед інших європейських держав, буде по-пулярною і шанованою у світі. Для цього всі ми, її свідомі громадяни, маємо докладати зусиль, працювати й твори-ти задля ЇЇ добробуту, сприяти розвитку всіх сфер її жит-тя. Коли кожен з нас усвідомить, що майбутнє незалежної країни в наших руках,...забудеться срамотна Давняя година. І оживе давня слава, Слава України.(Т.Шевченко
Якось навесні під дахом нашого будинку з'явилася дивна глиняна кошик. Бабуся пояснила мені, що це гніздо ластівок. Ластівки радували нас тихими невигадливими пісеньками. Коли у них вилупилися пташенята, турботливі батьки ловили для них жучків і комах. Минуло небагато часу, пташенята зміцніли, і мама-ластівка стала вчити їх літати. Пташенята були дуже смішними і неповороткими. Але не ми встигли озирнутися, як із забавних пташенят вони перетворилися на граціозних дорослих птахів. Восени ластівки відлетіли у теплі краї. Але ми не сумували, бо знали, навесні вони обов'язково повернуться.
Ластівки радували нас тихими невигадливими пісеньками. Коли у них вилупилися пташенята, турботливі батьки ловили для них жучків і комах. Минуло небагато часу, пташенята зміцніли, і мама-ластівка стала вчити їх літати. Пташенята були дуже смішними і неповороткими. Але не ми встигли озирнутися, як із забавних пташенят вони перетворилися на граціозних дорослих птахів.
Восени ластівки відлетіли у теплі краї. Але ми не сумували, бо знали, навесні вони обов'язково повернуться.