Моя улюблена тваринка - єнот. Це прудкий та розумний ссавець, що мешкає у західній Європі та північній Америці. Чорні оченята намистинки виблискують розумом, вчені зоологи стверджують, що ці тварини мають розум трьох річної дитини. У світовій мережі можно знайти безліч відео за участю єнотів. Можно безкінечно дивитись як вони бавляться один з одним, або роблять щось кумедне. Що цікаво, по всьому світу безліч шанувальників цих тварин. Люди наважуються одомашнити цього шибеника. Це і моя мрія - жити під одним дахом з улюбленою тваринкою, щодня доглядати за чорно-білим хутром, бавитись з пухнастим хвостом. Розумник єнот не гірший за собаку, так само піддається дресурі. Головне виховати тварину у любові і він відповість так само.
Сергій Васильківський - відомий український художник. Яскравість барв, ясність і простота – ось головні риси його творів. Картини ніби сміються, радуючи око. З них так і б’є сила, сміливість, відвага й завзяття.Кому траплялося відвідати Васильківського в Харкові, той пам’ятає його маленьку хатку, де жив він зі своєю старою недужою матір’ю. Майстерня – простора й світла. Стіни її обвішано малюнками й картинами.Сам хазяїн – невисокий на зріст, присадкуватий чоловік, з копицею рудого волосся на круглій голові, у вишиваній сорочці. На кругластім обличчі – малі вусики, круте підборіддя і короткий ніс. Звертають на себе увагу невеликі, але допитливі й цікаві очі. На устах раз у раз грає лукава усмішка.З першого разу неважко зрозуміти, що маєш справу з артистичною натурою. Про це свідчать мова, жваві рухи й міміка. З його пересипаної дотепами розмови б’є свіжий гумор. Та найцікавіше враження справляє той український містечковий жаргон, що інколи вживає Васильківський. Здається, не був би він художником, то став би актором. Які цікаві його анекдоти про приятелів і знайомих!Не кожному він показує свої карикатури на деяких харківських діячів. Вони вражають майстерністю. На жаль, карикатури мусять лежати у схованці.Прощаючись, я звернув увагу на картину, що стояла в кутку. Полотно не продалося на виставці. Я стояв перед картиною як прикутий, не відводячи очей.Широкий неосяжний степ. Смеркає. На першім плані стоїть, схилившись у важкій задумі, чабан. Вівці позбивалися в купки. Тиша і сум.Чи ж може бути кращий символ сучасного стану України? Проводир у безпорадній задумі, подібний до овець народ... Усе нагадувало гірку дійсність і хапало за серце. (За М.Вороним1; 250 сл.)
