Ймовірно, ви мали на увазі контрольний письмовий переказ тексту розповідного характеру з елементами опису пам’яток історії та культури (8й клас). Сам текст для переказу (за Г. Воротнюком) починається так: "Полонивши дивовижної краси українку, турецький паша ладен був узяти її за дружину. Для цього треба було навернути бранку у магометанську віру...". Ось переказ цього тексту:
Білгород-Дністровська фортеця
Колись турецький паша взяв у полон українку дивної краси і був готовий одружитися з нею. Але йому треба було змусити полонянку прийняти магометанську віру. Красуня була дуже горда і не погоджувалася на це. Тоді паша наказав заточити дівчину у фортеці, щоб зламати її волю. Полонянка томилася там багато днів та ночей.
І ось одного дня з рук і ніг дівчини впали кайдани, і двері в’язниці відчинилися самі собою. Коли вийшла вона за стіни, турки остовпіли з подиву, але потім кинулися за нею. На березі лиману турки наздогнали утікачку і підняли вже ятагани, щоб вбити її, але красуня розтанула в тумані. Там, де стояла вона, забило джерело живої прозорої води. Турки ж перетворилися на кам’яних ідолів.
Таку легенду вам розкажуть, якщо ви завітаєте до Білгород-Дністровської фортеці, мури та вежі якої височать над Дністровським лиманом. Вам покажуть башти фортеці: ту саму темницю, з якої, як свідчить легенда, втекла красуня, а також Овідієву башту (де за легендою бував римський поет). Покажуть вам і башту-сховище, де нещодавно було знайдено просо, що пролежало там 250–300 років. Дивно, але, коли це просо посіяли, половина насіння проросло.
Навіть тепер велич і неприступність фортеці вражають. Довжина міцної зовнішньої стіни фортеці - майже два кілометри, висота — до семи метрів, а товщина — до п’яти. Над цією стіною височать башти; всього їх двадцять шість, причому двадцять з них — бойові.
Глибина рову, яким оперезана фортеця, сягає двадцяти метрів, а ширина — десяти. Якщо наближавсяч ворог, його можна було швидко заповнити водою з лиману через спеціальні отвори.
Білгород-Дністровська фортеця є унікальною історико-архітектурною пам’яткою, що зберіглася з часів середньовіччя. Фортеця є витвором слов’янських майстрів, бо про це свідчить напис на одній з башт. Планування фортеці, як і слов’янська в’язь над головним входом, є характерними для слов’янських оборонних споруд. Про слов’янське походження будівлі свідчить багато архівних документів.
Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.
Сам текст для переказу (за Г. Воротнюком) починається так: "Полонивши дивовижної краси українку, турецький паша ладен був узяти її за дружину. Для цього треба було навернути бранку у магометанську віру...". Ось переказ цього тексту:
Білгород-Дністровська фортеця
Колись турецький паша взяв у полон українку дивної краси і був готовий одружитися з нею. Але йому треба було змусити полонянку прийняти магометанську віру. Красуня була дуже горда і не погоджувалася на це. Тоді паша наказав заточити дівчину у фортеці, щоб зламати її волю. Полонянка томилася там багато днів та ночей.
І ось одного дня з рук і ніг дівчини впали кайдани, і двері в’язниці відчинилися самі собою. Коли вийшла вона за стіни, турки остовпіли з подиву, але потім кинулися за нею. На березі лиману турки наздогнали утікачку і підняли вже ятагани, щоб вбити її, але красуня розтанула в тумані. Там, де стояла вона, забило джерело живої прозорої води. Турки ж перетворилися на кам’яних ідолів.
Таку легенду вам розкажуть, якщо ви завітаєте до Білгород-Дністровської фортеці, мури та вежі якої височать над Дністровським лиманом. Вам покажуть башти фортеці: ту саму темницю, з якої, як свідчить легенда, втекла красуня, а також Овідієву башту (де за легендою бував римський поет). Покажуть вам і башту-сховище, де нещодавно було знайдено просо, що пролежало там 250–300 років. Дивно, але, коли це просо посіяли, половина насіння проросло.
Навіть тепер велич і неприступність фортеці вражають. Довжина міцної зовнішньої стіни фортеці - майже два кілометри, висота — до семи метрів, а товщина — до п’яти. Над цією стіною височать башти; всього їх двадцять шість, причому двадцять з них — бойові.
Глибина рову, яким оперезана фортеця, сягає двадцяти метрів, а ширина — десяти. Якщо наближавсяч ворог, його можна було швидко заповнити водою з лиману через спеціальні отвори.
Білгород-Дністровська фортеця є унікальною історико-архітектурною пам’яткою, що зберіглася з часів середньовіччя. Фортеця є витвором слов’янських майстрів, бо про це свідчить напис на одній з башт. Планування фортеці, як і слов’янська в’язь над головним входом, є характерними для слов’янських оборонних споруд. Про слов’янське походження будівлі свідчить багато архівних документів.
Хрещатик — одна з найвідоміших центральних вулиць світу. Тут уже два століття поспіль вирує центр комерційного, політичного та культурного життя Києва. Перші в Києві телефон, телеграф, трамвай, водопровід і каналізація, газове та електричне освітлення, нарешті, перший київський хмарочос — усе це Хрещатик. Тут слухали Бетховена і розглядалии виставки російських художників-передвижників, цією вулицею гуляли Т. Шевченко і М. Щепкін, П. Чайковський та Ф. Шаляпін, В. Маяковський та І. Мандельштам... 1200 метрів — одна з найкоротших центральних вулиць світу, і тому тим більше цікаво пройтися нею, зрозуміти, чому саме вона стала «концентратом» історії Києва останніх століть. Ще 300 років тут, уздовж старих валів давньоруського городища, шумів Хрещатий струмок — місце, де князь Володимир охрестив свою дружину і бояр. У XIX столітті район головної вулиці Україні пережив справжню будівельну революцію, швидко перетворившись з околиці у центральну торгову магістраль Києва, київський Бродвей, наш «Невський проспект». Тут будували розкішні готелі та магазини, на Майдані Незалежності знаходився будинок Міської Думи. Трагічний 1941-й поклав кінець старому Хрещатику, але на його місці виріс новий, неповторний на території Східної Європи ансамбль будівель — один із найкрасивіших зразків архітектури середини XX століття. Екскурсія розпочинається на Європейській площі з її багатою історією. Український дім, філармонія, будівля лялькового театру, музею води, парки на дніпровських схилах — усе це ви побачите на площі з надзвичайно «європейською» назвою. Пройшовши коротким відрізком до Майдану Незалежності, намилувавшись будівлями банків царських часів, ми потрапляємо на головну площу України. Консерваторія, поштамт, міжнародний центр культури (колишній інститут шляхетних дівчат), монумент Незалежності, торговельний центр «Глобус» — усе це нинішній вигляд Майдану. Звідси починається Хрещатицький бульвар — шедевр післявоєнної реконструкції міста. Вулиця тут сягає ширини у 100 метрів і у вихідні та святкові дні вона дійсно перетворюється на бульвар: місце гуляння виключно для пішоходів. Нас чекає найцікавіший відрізок вулиці: бутіки, магазини, Київська мерія, Пасаж з пам'ятником архітектору Городецькому, телецентр, ЦУМ, кінотеатр «Дружба» в будівлі зі шпилем, що нагадує Москву, — все це вмістилося на якихось 500 метрах центральної київської магістралі. Після перехрестя з вулицею Б. Хмельницького ми потрапляємо на відрізок старої забудови, що дає уявлення про Хрещатик царських часів. Плавний перехід із ХХ століття в століття ХІХ, а не навпаки — такі вони, чари Хрещатика! Ці місця зберігають свої таємниці. Наприклад, «Інтимний театр» — ви хочете знати, що це і де це? Тоді будьте уважні! Закінчується екскурсія біля Бессарабського ринку. Найстаріший ринковий будинок міста, чудовий пам'ятник модерну 1912-го року. Поруч — центр вже культурно-виставкового життя — комплекс «Мандарин-Плаза», де завжди є, що подивитися, також, як і на ринку є, що купити. Перспектива бульвару Т. Шевченка з неоднозначним пам'ятником вождю світового пролетаріату — все це теж останній відрізок Хрещатика, що закінчує тут свій біг через долі, століття й архітектурні стилі.