.Хоча лежачого (ДОДАТОК) й не б'ють(ПРИСУДОК) ,то і полежать (ДОДАТОК) не дають (ПРИСУДОК) ледачому (ДОДАТОК). Речення розповідне, неокличне, складне, сполучникове, складнопідрядне з підрядним допустовим, яке з'єднане з головним підрядним допустовим сполучником хоча. Перше речення (хоча лежачого й не б'ють) - розповідне, неокличне, просте, односкладне, узагальнено-особове, повне, поширене, неускладнене). Друге речення (то і полежать не дають лежачому) - розповідне, неокличне, просте, односкладне, узагальнено-особове, повне, поширене, неускладнене).
Не знаю, подойдёт или нет Для цього передусім хотіла б з'ясувати, що ж означає «дарувати радість іншим». Чи можна назвати «даруванням радості» звичайну до в буденних справах? Здається, ні. Тоді виникає питання: коли ж ми даруємо радість? Як на мене, ми робимо це тоді, коли вносимо в буденне життя нотки незвичайності, світла. Тоді радістю стає паперовий журавлик на дитячій долоні, ще не тисячний, але один із багатьох; дружній поцілунок у щічку після багатоденної розлуки, після сотні маленьких випробувань і десятків величезних незгод, у кожного своїх, витриманих і перенесених з невимовною мужністю заради єдиної зустрічі. Як тут не згадати Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки. Ця істота з фантастичного світу зуміла повністю віддати себе людям, увійти в їхнє життя й хоча б на певний час зробити його яскравішим, безтурботнішим, радіснішим.
Речення розповідне, неокличне, складне, сполучникове, складнопідрядне з підрядним допустовим, яке з'єднане з головним підрядним допустовим сполучником хоча.
Перше речення (хоча лежачого й не б'ють) - розповідне, неокличне, просте, односкладне, узагальнено-особове, повне, поширене, неускладнене).
Друге речення (то і полежать не дають лежачому) - розповідне, неокличне, просте, односкладне, узагальнено-особове, повне, поширене, неускладнене).
Для цього передусім хотіла б з'ясувати, що ж означає «дарувати радість іншим». Чи можна назвати «даруванням радості» звичайну до в буденних справах? Здається, ні. Тоді виникає питання: коли ж ми даруємо радість? Як на мене, ми робимо це тоді, коли вносимо в буденне життя нотки незвичайності, світла. Тоді радістю стає паперовий журавлик на дитячій долоні, ще не тисячний, але один із багатьох; дружній поцілунок у щічку після багатоденної розлуки, після сотні маленьких випробувань і десятків величезних незгод, у кожного своїх, витриманих і перенесених з невимовною мужністю заради єдиної зустрічі. Як тут не згадати Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки. Ця істота з фантастичного світу зуміла повністю віддати себе людям, увійти в їхнє життя й хоча б на певний час зробити його яскравішим, безтурботнішим, радіснішим.