Пише тобі твоя подруга Галинка. Зараз я відпочиваю на канікулах у своєї бабусі. Мені тут дуже цікаво. Зранку я допомагаю своїй бабусі нагодувати домашніх птахів та тварин. Це цікаво тому, що для малесеньких курчат та гусенят бабуся готує спеціальний корм, замість води дає відвари трав. Все це робиться для того, щоб малята не захворіли. А ще я рву траву для кози, мию посуду, прибраю у кімнаті.
Бабуся навчає мене збирати і сушити лікарські рослини, а потім робити з них чудодійні відвари.
Тут , з якими ми ходимо на річку купатися, дивимося фільми, граємо в цікаві ігри. А ще мені подобається смчне і цілюще козяче молоко.
Пиши, як проводиш канікули ти.Коли приїдеш в гості
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Пише тобі твоя подруга Галинка. Зараз я відпочиваю на канікулах у своєї бабусі. Мені тут дуже цікаво. Зранку я допомагаю своїй бабусі нагодувати домашніх птахів та тварин. Це цікаво тому, що для малесеньких курчат та гусенят бабуся готує спеціальний корм, замість води дає відвари трав. Все це робиться для того, щоб малята не захворіли. А ще я рву траву для кози, мию посуду, прибраю у кімнаті.
Бабуся навчає мене збирати і сушити лікарські рослини, а потім робити з них чудодійні відвари.
Тут , з якими ми ходимо на річку купатися, дивимося фільми, граємо в цікаві ігри. А ще мені подобається смчне і цілюще козяче молоко.
Пиши, як проводиш канікули ти.Коли приїдеш в гості
До зустрічі!
Галинка.
18 червня 2014 року
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.