Характер будь-якої людини формується залежно від умов її індивідуального життя, а також під впливом суспільних умов. Найбільш важливу роль у формуванні характеру відіграє активна діяльність людини, спілкування і розуміння моральних цінностей. Але найважливіше у вихованні характеру — це виховання людини в дитинстві. Адже саме вплив батьків і те, як вони навчать дитину ставитися до праці, до інших людей, своїх дій і вчинків, становить основу її характеру.
Недарма кажуть: посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю. Кажучи іншими словами, наші вчинки, незалежно від того, гарні вони чи погані, можуть з часом перейти у звичку. А характер людини певною мірою й визначається звичками. А те, що від характеру людини залежить її доля, нам доводить саме життя. Не менше впливає на характер людини і коло її спілкування, адже в процесі спілкування виявляються інтелектуальні, моральні та вольові якості особистості, саме у спілкуванні вони набувають певних рис і закріплюються.
Сучасні реформи, які відбуваються у нашому суспільстві, поява нових цінностей та ідеалів, зумовлених втіленням у життя ринкових відносин, створили передумови для формування зовсім нових рис характеру наших сучасників. Та й сьогодні серед чинників, які для людини мають велике життєве значення, які формують характер людини, особливе місце займає виховання у родині і колективі. І сьогодні виховання спрямовує життєві плани людини у тому чи іншому напрямку, і сьогодні саме воно створює життєві обставини і відповідне ставлення людини до дійсності, що її оточує. Разом з тим правильне виховання перешкоджає закріпленню небажаних вчинків і звичок, недоречної у суспільстві поведінки.
Не менш важливим для формування характеру є самовиховання людини. Бо як би правильно не виховували нас батьки, та без власного усвідомлення, що таке добро, а що таке зло, що гарно, а що погано, без власної оцінки своїх вчинків і звичок дитини усі старання батьків будуть марними.
На мою думку, людина сама повинна організовувати своє життя, сама повинна себе виховувати, керуючись при цьому власними і громадськими ціннісними орієнтирами. Тільки за таких умов вона стане гідним членом суспільства, отримає повагу оточуючих, буде сміливо йти по життєвому шляху і досягне неабияких висот у своїх прагненнях
Україна – велика держава, якою протягом століть керували князі і царі. Але особливою національною рисою є історія гетьманській України, що охоплює період з ХVIІ ст. до 80-х років ХVIIІ ст. Вона значною мірою таємнича, все що було пов’язано з політичною, етнокультурною автономією нашого народу з відомих причин було не бажаним для глибокого висвітлення і тривалий час замовчувалося. Зараз тема незалежності виходить на поверхню, з’являються цілі концепції історичного розвитку України, а саме - проблема історії гетьманщини.
Виконавши технічний матеріал, підготувавши портрети, давши анотації та історичні довідки, ми спробували зробити відкриття цієї галереї дуже урочистим.
експозиції портретів гетьманів, наукових досліджень старовини та виступу художніх колективів з українськими народними піснями давало відчуття цілісної культурологічної концепції.
На виставці представлено чотирнадцять портретів, і цей вибір гетьманів, звичайно, не випадковий. Сергію Івановичу, яких концепцій історичного розвитку України ви дотримувались коли готували матеріали щодо створення Галереї?
показати ідею соборності, єднання всіх українських земель, як гаються в період Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та інших гетьманів. З іншого боку нескінченні чвари, міжусобиці, зрадництво. Все це теж є ознаками гетьманської доби, і галерея дає змогу проводити велику виховну роботу, формувати історичну пам’ять без якоїсь ретуші та ідеалізації, з метою показати українську історію без прикрас, для того щоб наше сучасне молоде покоління виховувалося в патріотичному дусі, дусі любові до своєї історії, якою б драматичною і трагічною вона б не була. Тому що це - наша історія, і переписати ми її не можемо і не маємо права, а можемо тільки інтерпретувати з позиції сучасних методів пізнання, додаткових джерел та, для того, щоб Україна не повторювала помилок, які були допущені тоді. По друге для того, щоб ми усвідомлювали вічні цінності, як воля, свобода, почуття єдності, як кажуть чуття єдиної родини, тому що по одинці ми безсилі, а разом неподоланні.
Необхідно пам’ятати, що гетьмани були не тільки талановитими воєначальниками , як Богдан Хмельницький, з його військовим мистецтвом, але й меценатами, як Іван Мазепа, який не тільки будував храми, але й оновлював їх (наприклад, Києво-Печерську Лавру).
Объяснение:
Україна – велика держава, якою протягом століть керували князі і царі. Але особливою національною рисою є історія гетьманській України, що охоплює період з ХVIІ ст. до 80-х років ХVIIІ ст. Вона значною мірою таємнича, все що було пов’язано з політичною, етнокультурною автономією нашого народу з відомих причин було не бажаним для глибокого висвітлення і тривалий час замовчувалося. Зараз тема незалежності виходить на поверхню, з’являються цілі концепції історичного розвитку України, а саме - проблема історії гетьманщини.
молодого покоління.
аспект. На наш погляд, таке поєднання експозиції портретів гетьманів, наукових досліджень старовини та виступу художніх колективів з українськими народними піснями давало відчуття цілісної культурологічної концепції.
На виставці представлено чотирнадцять портретів, і цей вибір гетьманів, звичайно, не випадковий. Сергію Івановичу, яких концепцій історичного розвитку України ви дотримувались коли готували матеріали щодо створення Галереї?
в період Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та інших гетьманів. З іншого боку нескінченні чвари, міжусобиці, зрадництво. Все це теж є ознаками гетьманської доби, і галерея дає змогу проводити велику виховну роботу, формувати історичну пам’ять без якоїсь ретуші та ідеалізації, з метою показати українську історію без прикрас, для того щоб наше сучасне молоде покоління виховувалося в патріотичному дусі, дусі любові до своєї історії, якою б драматичною і трагічною вона б не була. Тому що це - наша історія, і переписати ми її не можемо і не маємо права, а можемо тільки інтерпретувати з позиції сучасних методів пізнання, додаткових джерел та, для того, щоб Україна не повторювала помилок, які були допущені тоді. По друге для того, щоб ми усвідомлювали вічні цінності, як воля, свобода, почуття єдності, як кажуть чуття єдиної родини, тому що по одинці ми безсилі, а разом неподоланні.
Необхідно пам’ятати, що гетьмани були не тільки талановитими воєначальниками , як Богдан Хмельницький, з його військовим мистецтвом, але й меценатами, як Іван Мазепа, який не тільки будував храми, але й оновлював їх (наприклад, Києво-Печерську Лавру).
Характер будь-якої людини формується залежно від умов її індивідуального життя, а також під впливом суспільних умов. Найбільш важливу роль у формуванні характеру відіграє активна діяльність людини, спілкування і розуміння моральних цінностей. Але найважливіше у вихованні характеру — це виховання людини в дитинстві. Адже саме вплив батьків і те, як вони навчать дитину ставитися до праці, до інших людей, своїх дій і вчинків, становить основу її характеру.
Недарма кажуть: посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю. Кажучи іншими словами, наші вчинки, незалежно від того, гарні вони чи погані, можуть з часом перейти у звичку. А характер людини певною мірою й визначається звичками. А те, що від характеру людини залежить її доля, нам доводить саме життя. Не менше впливає на характер людини і коло її спілкування, адже в процесі спілкування виявляються інтелектуальні, моральні та вольові якості особистості, саме у спілкуванні вони набувають певних рис і закріплюються.
Сучасні реформи, які відбуваються у нашому суспільстві, поява нових цінностей та ідеалів, зумовлених втіленням у життя ринкових відносин, створили передумови для формування зовсім нових рис характеру наших сучасників. Та й сьогодні серед чинників, які для людини мають велике життєве значення, які формують характер людини, особливе місце займає виховання у родині і колективі. І сьогодні виховання спрямовує життєві плани людини у тому чи іншому напрямку, і сьогодні саме воно створює життєві обставини і відповідне ставлення людини до дійсності, що її оточує. Разом з тим правильне виховання перешкоджає закріпленню небажаних вчинків і звичок, недоречної у суспільстві поведінки.
Не менш важливим для формування характеру є самовиховання людини. Бо як би правильно не виховували нас батьки, та без власного усвідомлення, що таке добро, а що таке зло, що гарно, а що погано, без власної оцінки своїх вчинків і звичок дитини усі старання батьків будуть марними.
На мою думку, людина сама повинна організовувати своє життя, сама повинна себе виховувати, керуючись при цьому власними і громадськими ціннісними орієнтирами. Тільки за таких умов вона стане гідним членом суспільства, отримає повагу оточуючих, буде сміливо йти по життєвому шляху і досягне неабияких висот у своїх прагненнях
Україна – велика держава, якою протягом століть керували князі і царі. Але особливою національною рисою є історія гетьманській України, що охоплює період з ХVIІ ст. до 80-х років ХVIIІ ст. Вона значною мірою таємнича, все що було пов’язано з політичною, етнокультурною автономією нашого народу з відомих причин було не бажаним для глибокого висвітлення і тривалий час замовчувалося. Зараз тема незалежності виходить на поверхню, з’являються цілі концепції історичного розвитку України, а саме - проблема історії гетьманщини.
Виконавши технічний матеріал, підготувавши портрети, давши анотації та історичні довідки, ми спробували зробити відкриття цієї галереї дуже урочистим.
експозиції портретів гетьманів, наукових досліджень старовини та виступу художніх колективів з українськими народними піснями давало відчуття цілісної культурологічної концепції.
На виставці представлено чотирнадцять портретів, і цей вибір гетьманів, звичайно, не випадковий. Сергію Івановичу, яких концепцій історичного розвитку України ви дотримувались коли готували матеріали щодо створення Галереї?
показати ідею соборності, єднання всіх українських земель, як гаються в період Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та інших гетьманів. З іншого боку нескінченні чвари, міжусобиці, зрадництво. Все це теж є ознаками гетьманської доби, і галерея дає змогу проводити велику виховну роботу, формувати історичну пам’ять без якоїсь ретуші та ідеалізації, з метою показати українську історію без прикрас, для того щоб наше сучасне молоде покоління виховувалося в патріотичному дусі, дусі любові до своєї історії, якою б драматичною і трагічною вона б не була. Тому що це - наша історія, і переписати ми її не можемо і не маємо права, а можемо тільки інтерпретувати з позиції сучасних методів пізнання, додаткових джерел та, для того, щоб Україна не повторювала помилок, які були допущені тоді. По друге для того, щоб ми усвідомлювали вічні цінності, як воля, свобода, почуття єдності, як кажуть чуття єдиної родини, тому що по одинці ми безсилі, а разом неподоланні.
Необхідно пам’ятати, що гетьмани були не тільки талановитими воєначальниками , як Богдан Хмельницький, з його військовим мистецтвом, але й меценатами, як Іван Мазепа, який не тільки будував храми, але й оновлював їх (наприклад, Києво-Печерську Лавру).
Объяснение:
Україна – велика держава, якою протягом століть керували князі і царі. Але особливою національною рисою є історія гетьманській України, що охоплює період з ХVIІ ст. до 80-х років ХVIIІ ст. Вона значною мірою таємнича, все що було пов’язано з політичною, етнокультурною автономією нашого народу з відомих причин було не бажаним для глибокого висвітлення і тривалий час замовчувалося. Зараз тема незалежності виходить на поверхню, з’являються цілі концепції історичного розвитку України, а саме - проблема історії гетьманщини.
молодого покоління.
аспект. На наш погляд, таке поєднання експозиції портретів гетьманів, наукових досліджень старовини та виступу художніх колективів з українськими народними піснями давало відчуття цілісної культурологічної концепції.
На виставці представлено чотирнадцять портретів, і цей вибір гетьманів, звичайно, не випадковий. Сергію Івановичу, яких концепцій історичного розвитку України ви дотримувались коли готували матеріали щодо створення Галереї?
в період Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи та інших гетьманів. З іншого боку нескінченні чвари, міжусобиці, зрадництво. Все це теж є ознаками гетьманської доби, і галерея дає змогу проводити велику виховну роботу, формувати історичну пам’ять без якоїсь ретуші та ідеалізації, з метою показати українську історію без прикрас, для того щоб наше сучасне молоде покоління виховувалося в патріотичному дусі, дусі любові до своєї історії, якою б драматичною і трагічною вона б не була. Тому що це - наша історія, і переписати ми її не можемо і не маємо права, а можемо тільки інтерпретувати з позиції сучасних методів пізнання, додаткових джерел та, для того, щоб Україна не повторювала помилок, які були допущені тоді. По друге для того, щоб ми усвідомлювали вічні цінності, як воля, свобода, почуття єдності, як кажуть чуття єдиної родини, тому що по одинці ми безсилі, а разом неподоланні.
Необхідно пам’ятати, що гетьмани були не тільки талановитими воєначальниками , як Богдан Хмельницький, з його військовим мистецтвом, але й меценатами, як Іван Мазепа, який не тільки будував храми, але й оновлював їх (наприклад, Києво-Печерську Лавру).